Окрім того, власник сертифікату, тобто орендодавець за договором оренди земельної частки (паю), не має повноважень власника на земельну ділянку, стосовно якої фактично укладається договір. Земельний кодекс в свою чергу встановлює, що,посвідчувати право власності на земельну ділянку може лише Державний акт, який видано у встановленому порядку а не сертифікат [4]. Тому є очевидним, що власник сертифікату про право на земельну частку (пай) не вправі розпоряджатися земельною ділянкою.

Договір оренди земельної ділянки починаючи з 3 серпня 2004 р. має бути зареєстрованим районним відділенням ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України» згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
До цього моменту уповноваженими проводити реєстрацію договорів оренди земельних ділянок були місцеві ради згідно зі ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 р [42]. Реєструватися договір оренди земельної частки (паю) повинен місцевою радою (сільською, селищною, міською) в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України [43]. Отже, з усього вищевикладеного робимо висновок, що договір оренди земельної частки (паю) - не те ж саме, що договір оренди земельної ділянки. В першому випадку договір укладається щодо частки, право на яку посвідчене сертифікатом, а в другому - щодо конкретної земельної ділянки, яка виділена в натурі (на місцевості).

В Україні відсутні максимальні терміни процедури реєстрації договорів оренди земельної частки (паю). Для розвитку сільського господарства негайно потребує вдосконалення (спрощення) система державної реєстрації договорів оренди земельної частки (паю). Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), який затверджено, як це не дивно, не передбачає максимального терміну проведення такої реєстрації [43]. Щодо земельних ділянок такий термін є у Порядку державної реєстрації договорів оренди землі (постанова від 25 грудня 1998 р.). На сьогоднішній день процедура реєстрації договорів оренди земельної частки може займати від 2-двох до 6-ти місяців, що призводить до корупційних дій. Затягування строків затягує посівні та сплату податків в бюджети [44].

В ринковій економіці широко використовується право застави земельних ділянок та їх суборенда. Але при цьому повинні витримуватися певні юридичні норми такого використання. Наприклад, земельна ділянка, що обтяжена заставою, може бути передана в оренду лише в разі згоди заставодержателя. Що ж сто-сується суборенди земельних ділянок, то згідно із Законом Ук-раїни «Про оренду землі» вона має ряд істотних обмежень. Скажімо, орендар має право передати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише у разі і на строк його тимчасової непрацездатності, інвалідності, призову на строкову службу до Збройних Сил України, навчання з відривом від вироб-ництва, обрання на виборні посади в органи місцевого самоврядування та органи державної влади України. При цьому договір суборенди не може суперечити договору оренди, а термін його укладання не має перевищувати строк дії останнього.

Орендні відносини між орендодавцями земельних ділянок і орендарями регулюються договором оренди, який укладається у письмовій формі. Договір оренди земельної ділянки – це угода сторін, яка визначає, що орендодавець передає свою земельну ділянку іншій особі у володіння і користування за певну плату і на певний строк [45, с. 44-46]. Такий договір закріплює взаємні права та обов’язки сторін..

Важливо знати, що відсутність у договорі оренди хоча б однієї з істотних умов, закріплених в Законі України «Про оренду землі», є підставою для визнання такого договору недійсним, а також для відмови у його державній реєстрації [37]. За згодою сторін у договорі можуть бути передбачені умови, що стосуються якісного стану земельних угідь, порядку виконання зобов’язань сторін, порядок страхування об’єкта оренди, порядок ввідшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об’єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставин, що можуть вплинути на зміну і припинення договору [45, с. 50-52].

Одним з найпринциповіших питань орендних відносин є визначення орендної плати. Її рівень залежить від таких факторів: якості (родючості) земельної ділянки, її міся розташування, цін на сільськогосподарську продукцію, що виробляється на орендованій землі, попиту на цей ресурс та пропозиції його у відповідному географічному регіоні. Орендна плата за земельну ділянку — це платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за володіння і користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін і зазначаються в договорі оренди. Орендна плата може встановлюватися в різних формах: грошовій, натуральній (за визначеною кількістю чи часткою врожаю, що отримується з орендованої землі), відробітній (надання різних послуг орендодавцю) і змішаній, в якій можуть бути поєднанні у певних співвідношеннях зазначені раніше форми орендної плати [45, с. 50]. Суть грошової орендної плати полягає в тому, що орендар виплачує орендодавцю наперед певну суму грошей за користування землею та іншим нерухомим майном. Така форма орендної плати для обох учасників орендних відносин має як недоліки, так і переваги. Орендарю вигідно виплачувати фіксовану орендну плату грошима, оскільки