за цієї умови він самостійно приймає управлінські рішення щодо виробництва, а весь додатковий прибуток від зростання продуктивності землі і цін на продукцію залишається в його розпорядженні. Однак він бере на себе і додатковий ризик від зниження цін на сільськогосподарську продукцію, а також обсягу її виробництва в неурожайні роки. Ця форма орендної плати для орендаря є одним з видів постійних витрат, які потрібно покрити незалежно від того, який одержано виторг від реалізації продукції. Фіксована орендна плата вигідна тим орендодавцям, які не мають досвіду роботи в сільському господарстві або не бажають брати на себе часткові управлінські функції щодо ведення сільськогосподарського виробництва, а також наражатися на ризик від мож-ливого зниження доходів. Зрозуміло, що вони програють тоді, коли орендар веде виробництво високоефективно і коли поліпшується кон’юнктура на ринку сільськогосподарських товарів. Розмір фіксованої грошової орендної плати можна визначити різними способами. Найпростіший з них: помножити середню для даного району норму доходу від землі (у відсотках) на її ринкову вартість.
В нашій державі згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» була встановлена мінімальна орендна плата в розмірі не менше одного відсотка вартості орендованої земельної частки (паю), визначеної за офіційною методикою, причому новостворені на базі реструктуризованих КСП підприємства приватного типу зобов’язані укладати договори оренди земельної частки (паю) [46]. Фактична орендна плата може бути більшою за мінімально встановлену і може виплачуватися в будь-якій формі за згодою сторін. У зв’язку з позитивними зрушеннями в розвитку сільського господарства у 2000 р. новим Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян — власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» підвищено мінімальну орендну плату до 1,5від вартості землі для працівників сільськогосподарських підприємств і до 2 % для інших орендодавців, зокрема пенсіонерів [47]. Із зміцненням економіки аграрних підпри-ємств орендна плата буде й далі підвищуватися до 2,5тобто до рівня країн ЄС.
Фіксовану орендну плату можна визначити також, виходячи з витрат власника землі, основний елемент яких також базується на ринковій вартості землі і сподіваній нормі прибутку (процент на вкладений капітал. Зрозуміло, що ця орендна плата коливатиметься залежно від попиту і пропозиції землі для оренди в даному регіоні. Якщо є надлишок пропозиції й обмежена кількість бажаючих брати землю в оренду, то грошова орендна плата буде нижчою за розраховану, і навпаки. Є також інші способи визначення фіксованої грошової орендної плати, скажімо, виходячи з грошової оцінки тієї сільськогосподарської продукції, яку одержав би власник землі за умови, що він здав би її в оренду за частку врожаю. Різновидом такої форми орендної плати є гнучка грошова орендна плата [37].
Перевага гнучкої грошової орендної плати для орендаря полягає в тому, що вона дає змогу розділити можливий ризик між орендодавцем і орендарем. При орендній платі часткою одержаного врожаю землевласник бере конкретну участь в управлінні виробництвом (у виборі культур для посіву, встановленні співвідношення їх площ, визначенні кількості внесення добрив і отрутохімікатів тощо). Водночас він відшкодовує частину змінних витрат, що безпосередньо позначаються на збільшенні врожайності сільськогосподарських культур (насіння, добрива, хімікати). Ці витрати розподіляються між землевласником і орендарем у тій самій пропорції, що й одержана продукція. В свою чергу співвідношення між часткою продукції, що передається власнику землі у вигляді орендної плати, і тією, що залишається у власності орендаря, встановлюється відповідно до співвідношення витрачених ними ресурсів [48].
При укладенні договору оренди земельної ділянки повинен враховуватись процент від грошової оцінки землі. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної оцінки, а у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати. Проте не слід забувати, що це все-таки договірна величина.
Cумнівним є положення законодавства, яке зобов’язує орендаря-платника орендної плати подавати кілька декларацій, якщо той орендує кілька земельних ділянок. Відповідно до Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо застосування штрафних санкцій при сплаті орендної плати за землі державної і комунальної власності, яке затверджено Наказом ДПАУ, якщо платник орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності має декілька земельних ділянок на території декількох сільських, селищних або міських рад (коди органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ різні), за якими окремо укладені договори оренди землі, то такий платник зобов’язаний подати до відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію по кожній земельній ділянці окремо згідно з договором оренди землі [49], [48]. Ця норма закону робить такий вид оренди незручним і обтяжливим для орендаря.
Тепер щодо питаня, чи потрібно посвідчувати договір оренди землі нотаріально. Як відомо, договір оренди земельної ділянки регулюється Земельним і Господарським кодексами України, які, на жаль, на даний час багато в чому суперечать один одному. Слід зазначити, що відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України «правочин, котрий було вчинено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін» [11]. Чудово пам’ятаючи цю норму, пересічний юрист одразу спробує знайти згадку про необхідність нотаріального посвідчення конкретного договору в чинних законах. І, якщо йдеться про оренду землі, одразу звернеться до земельного законодавства.
Частина 6 ст. 93 Земельного кодексу України говорить, що «відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом». Таким законом є Закон України «Про оренду землі». Його ст.