судинних рослин, 64 види ссавцiв, 173 види птахiв, 9 видiв плазунiв, 13 видiв земноводних, 23 види риб, понад 10000 видiв безхребетних тварин. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi служать сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин i тварин. В заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП i України, а також до Європейського Червоного списку.
Також багата область на заповідні об’єкти місцевого та республіканського значення, державні пам’ятки природи, державні заказники. Серед них Скит Манявський, Урочище Сокіл, Болото Мшана, Садки, Бредулецький лісовий заказник, Скелі Довбуша тощо. Усі вони створюють самобутність природи Івано-Франківської області, роблять край цікавим для вивчення та охорони природи.
Заповідники з першого моменту їхнього створення призначалися “винятково для рішення наукових і науково-технічних задач країни”. У цьому специфіка і принципова відмінність заповідників від інших форм охоронюваних територій як у нас, так і за кордоном.
При організації мережі радянських та українських заповідників в основу були положенни наукові принципи, що не утратили свого значення і в даний час.
Сутність заповідників:
·
Обирані під заповідники території були в найменшому ступені змінені під впливом господарської діяльності людини
·
Природні комплекси заповідників уключали рідкі види тварин і рослин (чи рідкі екосистеми)
·
Заповідники служили зразками ландшафтно-географічних зон
·
Території заповідників були достатні для забезпечення саморегуляції природних процесів, що відбуваються
·
У першу чергу заповідалися “еталони” тих ландшафтів, яким загрожувала небезпека зникнення.
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та
об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Висновок
Приромдно-заповімдний фомнд становлять ділянки і водного простору, та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності , і , підтримання загального та забезпечення фонового моніторингу .
До складу Карпатського туристичного реґіону належать чотири області заходу України: Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська й Чернівецька.
В Українських Карпатах створені й функціонують 6 НПП: Карпатський (1980 р.), "Синевир" (1989 р.), Вижницький (1995 p.), "Сколівські Бескиди" (1999 р.), Ужанський (1999 р.) та "Гуцульщина" (2004 p.).
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Література
1. Барановський В. А. Екологічний атлас України. - К.: Гео-графіка, 2000. - 40 с
2. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К.: Київ, ун-т, 2001. - 395 с.
3. Борейко В. История заповедного дела в Украине. - К., 1995. - 181 с.
4. Генсирук А. С, Нижник М. С, Возняк Р. Р. Рекреационное использование лесов. - К.: Урожай, 1987.
5. Гетьман В. І. Основні завдання і проблеми розвитку еко-туризму в національних природних парках і біосферних заповідниках України / Гори і люди (у контексті сталого розвитку): Матеріали міжнар. конф. 14-18 жовтня. - Рахів, 2002. - С. 304-313.
6. Гетьман В. І. Платні рекреаційні послуги установ природно-заповідного фонду України: законодавчі норми та економічні можливості // УГЖ. - 2002. - № 1. - С 58-64.
7. Гетьман В. І. Туризм і збереження довкілля Українських Карпат // Географія та основи економіки в школі. - 2000. - №3. - С 48-52.
8. Долишний М. И., Нудельман М.С., Ткаченко К.К. и др. Карпатский рекреационный комплекс. - К.: Наукова думка, 1984. - 184 с.
9. Забелина Н. Национальный парк. - М.: Мысль, 1987.
10. Заповедники СССР: Заповедники Украины и Молдавии / Отв. ред. В.Е.Соколов, Е. Е. Сыроечковский. - М.: Мысль, 1987. - 271 с.
11. Заповідники і національні природні парки України. - К.: Вища школа, 1999.
12. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2 кн. - Л.: Світ, 1994.
13. Кукурудза М.М. Менеджмент національних парків: Навч. посіб. - Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. -127 с.
14. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. - Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2000.
15. Мироненко Н. С, Твердохлебов И.