· розвиток міжнародного екотуризму та рекреації; скоординовані дії держав щодо ведення екологічно збалансованого господарства.

Це є прикладом втілення на міжнародному рівні гармонійного розвитку людського суспільства та природи, де пріоритетною функцією, безперечно, є охорона природи в міжкордонних територіальних просторах, елементами яких виступають транскордонні природно-заповідні території. Утворення мережі міждержавних транскордонних природно-заповідних територій грунтується на одному із найважливіших принципів - це міждержавне об'єднання зусиль науки, освіти, культури, економіки на благо стабільного розвитку народів та природи, серед якої вони проживають.

У Європі найвища густота мережі міждержавних транскордонних природно-заповідних територій припадає на центральноєвропейські країни і це закономірно, бо освоєність їх природних територій є дуже високою. Саме у зв'язку з недоступністю та віддаленістю від промислових центрів прикордонні землі ще зберігають досі невтрачені фонди біорізноманіття. До категоріальної структури такої системи можна віднести біосферний резерват, міждержавний природний заповідник, міжнаціональний парк, міждержавний ландшафтний парк. Крім цих категорій, можуть створюватися спеціальні зони, виділятися окремі регіони, локальні екологічні коридори, що матимуть особливий статус прикордонного природокористування та збереження ландшафтів. Біосферний резерват на прикордонних і транскордонних територіях за своїми функціями і принципами виділення має відрізнятися від біосферного заповідника, що знаходиться на віддалі від державного кордону.

В національній екомережі України кожна геосозологічна категорія природно-заповідного фонду повинна мати свій статус і функції, які закріплюються законодавчо. Передбачається, що основу природного регіону як елемента національної екомережі складуть біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки та інші ізольовані антропогенними ладшафтами природно-заповідні території площею не менше п'ятьох тисяч гектарів. Незначні за площею природно-заповідні території можуть входити до природних коридорів та буферних зон із спеціальним режимом збереження. Транскордонні природно-заповідні території є зв'язуючими ланками між національними екомережами сусідніх з Україною держав у загальній Пан'європейській екологічній мережі. В такому разі залежно від статусу природно-заповідні території набувають функцій елемента екомережі, в склад якого вони входять.

В Україні, як центральноєвропейській державі і яка межує із сімома країнами, в аспекті розвитку природоохоронних транскордонних стосунків відкриваються достатньо великі перспективи для збереження біорізноманіття. У зв'язку з цим в останні роки розпочалося активне співробітництво України із сусідніми країнами у галузі створення спільних транскордонних природно-заповідних територій як основи для виходу Карпатської регіональної екологічної мережі в загальноєвропейський екологічний простір. В історичному аспекті на цих та інших прикордонних смугах у свій час створювалися такі природно-заповідні території:
на загальнодержавному рівні: 1993 рік - філіали Карпатського біосферного заповідника "Стужиця" вздовж кордону з Польщею та Словаччиною, а також "Марамароші" вздовж кордону з Румунією на площі близько 20000 га; 1999 рік - Ужанський національний природний парк в Закарпатській області вздовж кордону з Польщею та Словаччиною на площі 39159,3 га;
на регіональному рівні: 1996 рік - Черемоський регіональний ландшафтний парк у Чернівецькій області вздовж кордону з Румунією на площі 6555,8 га; 1997 рік - Надсянський регіональний ландшафтний парк у Львівській області вздовж кордону з Польщею на площі 19428 га; регіональний ландшафтний парк "Верхньодністровські Бескиди" у Львівській області неподалік від кордону з Польщею на площі 8536 га; 1998 рік - регіональний ландшафтний парк "Стужиця" в Закарпатській області вздовж кордону з Польщею та Словаччиною на площі 14655 га;

Однак вищезазначені території ще не стали територіальними елементами міждержавної екоморежі України із сусідніми країнами, оскільки одноосібно не мають визнаного міжнародного юридичного статусу, тому за своїм місцерозташуванням вони є прикордонними. На сьогоднішній день офіційно сучасну мережу транскордонних природно-заповідних територій складають лише один біосферний резерват - українсько-польсько-словацький "Східні Карпати".

Біосферний резерват "Східні Карпати" (українська частина). В 1908 році з метою охорони пралісів в цьому районі австро-угорською владою був створений перший в Карпатах резерват "Стужиця" на площі 331,8 га та резерват "Тихий" на площі 14,9 га. В 1932 році площа першого резервату збільшилася до 552,9 га. В 1974 році на місці резервату на площі 2542 га постановою Ради Міністрів УРСР було створено ландшафтний заказник "Стужиця" республіканського значення. В 1992 році ЮНЕСКО затвердило утворення польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати". В 1995 році з ініціативи професора С.М.Стойка розпочався процес приєднання цієї території до польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати". В 1998 році рішенням Закарпатських обласних органів місцевого самоврядування на місці заказника створено регіональний ландшафтний парк "Стужиця" на площі 14665 га і паралельно подано до ЮНЕСКО відповідне клопотання на включення української частини до біосферного резервату "Східні Карпати". В 1999 році Указом Президента України створено Ужанський національний природний парк на площі 39159,3 га. В цьому ж році ЮНЕСКО прийняв рішення про приєднання Ужанського національного природного парку та регіонального ландшафтного парку "Надсянський" до території польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати". Загальна площа всього біосферного резервату склала 58587 га. Ужанський національний природний парк межує з словацьким національним парком "Полонини" та польським Бещадським народним парком, а регіональний ландшафтний парк "Надсянський" межує з польським крайовим парком "Долина Сяну".

В 2000 році Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки", яким передбачалося спадкоємне продовження програми "Заповідники", а саме розширення румунсько-українського національного парку Вижницький" (передбачене його розширення на 3000 га у 2001-2003 роках не відбулося). Даною Програмою також передбачено розширення меж Ужанського національного природного парку (на 10000 га у 2003-2005 роках).

Треба також відмітити, що в цілому така ситуація із плануванням транскордонних природно-заповідних територій свідчить про