яких вода під тиском, що його створює ручний насос, або шляхом включення у водогінну сітку фільтру-ється через спеціальні фільтри, так звані свічки (марки Беркефельда, Шамберлена).
Рис.3.4 Фільтр Беркефельда.
Свічка являє собою порож-ню циліндричної форми посудину, виготовлену з порис-того керамічного матеріалу (наприклад, фарфору) або кізельгуру (інфузорна земля). Вода фільтрується через зовнішню поверхню свічки всередину (Рис.3.4.). Залежно від величини пор вона звільняється від завислих части-нок, яєць гельмінтів, бактерій і навіть вірусів. Якщо вода не освітлена і поверхня свічки замулюється, то фільтра-ція різко знижується. У такому випадку свічки періодич-но (один раз на тиждень) очищають, промиваючи за до-помогою щітки або губки і кип'ятять протягом 5—10 хв. у воді. Необхідно слідкувати, щоб у свічках не утворювали-ся тріщини (наприклад, унаслідок удару), через які про-никає забруднення.
Низка фірм виготовляє свічки трьох марок. Фільтри марки «U» великопористі, призначені головним чином для видалення завислих речовин. Вони можуть викорис-товуватися на першому етапі очищення води. Фільтри марки «N» — середньопористі, призначені для затриман-ня яєць гельмінтів, церкарій і цист, бактерій. Фільтри марки «W» — дрібнопористі, затримують навіть віруси. Виготовляють також кізельгурові фільтри, поверхня яких вкрита осілим сріблом, незначні кількості якого перехо-дять у воду і мають додаткову знезаражувальну дію.
Хімічні методи. В експедиціях, туристичних походах тощо з успіхом використовують хімічні методи дезінфек-ції за допомогою таблеток або розчинів.
Так, таблетки «Нalazone» містять хлорамін, стійкий при зберіганні. Додають таблетку до зазначеної в інструк-ції кількості води (звичайно 1 л), перемішують кожні 3—5 хв і через 30 хв воду можна вживати. Недоліком таб-летки є те, що вона може виявитися недостатньою для сильно забрудненої води. У такому разі перевагу надають таблеткам «Спіог-сіеспіог». Таблетка складається з великої кількості хлорвмісного препарату, достатнього для дезін-фекції навіть дуже забрудненої води. Всередині таблетки міститься дехлоруючий агент (звичайно гіпосульфіт нат-рію). Одну таблетку додають до води і кожні 2—3 хв. воду старанно перемішують. Після розчинення зовнішньої ча-стини таблетки її серцевина нейтралізує надлишок хлору. Якщо вода особливо підозріла, то для надійного знезара-ження додають одразу 2—3 таблетки.
У нашій країні для знезараження невеликих кількос-тей води в туристичних походах використовують таблет-ки, які містять стійкі хлорвмісні сполуки: «Аквацид» (на-трієва сіль ізоціанурової кислоти) і «Аквасептол». Одну таблетку, що містить 3,5 мг активного хлору, додають до 1 л води. Таблетки швидко розчиняються. Для надійного знезараження потрібний 30-хвилинний контакт.
Найпростішим є спосіб знезараження води за допо-могою 10% розчину йоду. На 1 л води додають 2 (якщо вода дуже забруднена) краплі розчину. Через 20—30 хв. вода придатна для пиття. Добре знезаражують воду від бактерій, цист амеби, церкарій, лептоспір, багатьох віру-сів таблетки, що містять трийодат тетрагліцинату натрію. Вони мають назву «Globaline», «Рotable Aqua» і належать до найкращих знезаражувальних засобів. Дослідження довели, що використання препаратів йоду нешкідливе для людини.
3.3 Спеціальні методи поліпшення води
Традиційна технологія очищення води на водогонах, призначена для освітлення, знебарвлення і знезараження, має лише обмежену бар'єрну дію за наявності у воді ін-тенсивного забруднення деякими збудниками захворювань і хімічними речовинами, які через недотримання санітарних правил промисловими підприємствами та ін-шими об'єктами можуть забруднювати водоймища, особ-ливо в густонаселених районах і з розвиненою промисло-вістю. Посилення бар'єрної ролі водогінних споруд стосовно деяких забруднень досягається використанням підвищених доз коагулянтів, збільшенням часу відстою-вання, зниженням швидкості фільтрації, використанням подвійного хлорування або перехлорування. Якщо цього недостатньо, то залежно від складу і концентрації забруд-нень використовують сильні окислювачі (озон, калію перманганат), сорбенти (активоване вугілля в гранульо-ваному або порошкоподібному вигляді), іонообмінні ма-теріали, а часто поєднання декількох методів.
Дезодорація — усунення присмаків і запахів води — досягаються аеруванням води обробкою її окислювачами (озонування, діоксид хлору, калію перманганат), фільтру-ванням через шар активованого вугілля, адсорбуючого смердючі речовини, і вуглюванням, тобто шляхом уве-дення у воду до відстоювання порошкоподібного активо-ваного вугілля.
Знезалізнення досягається шляхом розбризкування во-ди з метою аерації у спеціальних пристроях — градирнях. При цьому двохвалентне залізо окислюється в гідрат окису заліза, який осідає у відстійнику або затримується на фільтрі.
Опріснення. Нині відомо багато методів опріснення: дистиляційні (найстародавніші), хімічні (іонний обмін, реагентні мето-ди), із застосуванням селективних мембран (електродіаліз, гіперфільтрація) та ін. Найпоширеніші з цих методів пов'я-зані з випаровуванням води і наступною конденсацією па-ри.
Дезактивація. Коагуляція, відстоювання і фільтрація води на водогонах знижують вміст радіоактивних речо-вин у ній на 70—80%. З метою більш глибокої дезактива-ції воду фільтрують через катіоно - і аніонообмінні смоли.
Денітрифікація. Найпоширенішим методом виве-дення нітратного азоту з води є аерація попередньо об-робленої вапном води до рН 10,5—11 у протипотічних вежах. Нагріта до температури 30—40 °С вода контак-тує з великою кількістю повітря (на 1 м3 води 1500 м3 повітря).
Знефторювання води. У разі необхідності звільнити воду від надлишку фтору її фільтрують через аніонооб-мінні смоли: аніоніт — ОН + RF - аніоніт — F + RОН. Як іонообмінний матеріал часто використовують активо-ваний і гранульований окис алюмінію. Інколи є можли-вість зменшити вміст фтору у воді до оптимальних вели-чин за рахунок розведення водою з іншого джерела, в якій міститься мінімальна кількість фтору.
Фторування води. Останніми роками велику увагу до-слідники приділяють фторуванню води, тобто штучному додаванню до неї фтористих сполук з метою зменшення захворюваності на карієс зубів. Карієс зубів належить до числа найпоширеніших захворювань людини і спричиня-ється не тільки до втрати зубів, а й до інших захворювань ротової порожнини і кісток (наприклад, остеомієліт ще-лепних кісток), хроніосепсису, ревматизму, різних захво-рювань травної системи через погіршення розжовування їжі та