Вперше факт руйнування озонового екрана хлорфторвуглеводнями (ХФВ) було встановлено у 1974 році. Коли молекули ХФВ піднімаються до висоти приблизно 25км, де концентрація озону максимальна, вони зазнають інтенсивного впливу ультрафіолетового випромінювання, яке не проникає на менші висоти через екрануючу дію озону. Ультрафіолет руйнує стійкі в звичайних умовах молекули ХФВ, які розпадаються на компоненти, що володіють високою реакційною здатністю, зокрема атомарний хлор. Отже, ХФВ переносить хлор з поверхні Землі через тропосферу і нижні шари атмосфери, де менш інертні сполуки хлору руйнуються, у стратосферу, до шару з найбільшою концентрацією озону [4].

За своїм впливом на живі організми жорсткий ультрафіолет близький до іонізуючих випромінювань, однак через хвилі більшої довжини, він не здатен проникати глибоко до тканини, тому вражає тільки поверхневі органи. Жорсткий ультрафіолет володіє достатньою енергією для руйнування ДНК та інших органічних молекул, що може викликати рак шкіри, катаракту та імунну недостатність. Жорсткий ультрафіолет здатний викликати звичайні опіки шкіри та рогівки ока. Жорсткий УФ погано поглинається водою, тому дуже небезпечний для морських екосистем. Дослідження показують, що планктон, який мешкає у поверхневому шарі, при збільшенні інтенсивності УФ опромінення може серйозно постраждати і навіть повністю загинути [15].

Від негативної дії цього випромінювання наш організм уміє захищатись, синтезуючи в шкірі шар темної речовини – меланіну (засмага). Проте ця речовина утворюється в шкірі досить повільно. Тому тривале перебування на весняному сонці, коли в шкірі ще немає цього захисту, викликає її почервоніння, головний біль, підвищення температури тіла тощо[11].

Озон є надзвичайно активним газом і бере участь у багатьох реакціях, які призводять до утворення фотохімічних смогів. До утворення смогу веде й водяна пара, яка виділяється при спалюванні нафти, газу або бензину і вступає в реакцію. Однак не менш шкідливим є інші джерела утворення аерозолей – сажа, шматочки попелу,абразивний пил і багато різноманітних газоподібних продуктів промислових процесів [24].

З урахуванням негативної дії пилу,який зумовлює додатковий перегрів листкової пластинки деревної рослини, досліджена залежність між рівнем запиленості повітря і загальним показником життєвості. Забруднення повітряного басейну безпосередньо впливає на прискорення процесів старіння і відмирання міських і приміських насаджень. До діагностичних ознак належать: ступінь пригнічення фотосинтезу рослин, швидкість наступу і тривалість активізації фотосинтезу слабкими концентраціями газу, ступінь руйнування пігментів, ступінь зміни активності ферментів (каталізу і пероксидази), активізація дихання, швидкість поглинання, летальна межа накопичення сульфату. В умовах підвищеної ксерофілізації слід враховувати комплексну дію на деревні рослини таких екологічних факторів, як посуха й інтоксикація. Справа в тому, що ослаблені газами листки відрізняються пониженою посухостійкістю і швидко відмирають в умовах утрудненого водопостачання, що, природно, перешкоджає визначенню причини невротизації та передчасної дефоліації [24].

Уперше термін “кислотний дощ” уведений у 1872 році англійським дослідником Ангусом Смітом, увагу якого привернув вікторіанський смог у Манчестері [2].

Поширений термін «кислотні дощі» означає опади кислотністю (ph) менше 5. «Нейтрально» чиста вода має (ph) 7. Всі показники менше 7 означають збільшення кислотності. Так от, іноді сучасні дощі сягають показника ph 4 чи навіть 3! [8].

Кислотні дощі утворюються внаслідок забруднення повітря викидами теплоелектростанцій і автомобільних двигунів, в яких міститься велика кількість окисів сірки й азоту. В результаті складної взаємодії з киснем і водяною парою, утворюються дрібні крапельки сірчастої та азотної кислот (кислотний туман), що випадають на Землю у вигляді кислотних дощів [24]

Існує ще два види кислотних дощів за утворенням яких практично не слідкують. І викидах хімічних підприємств, при спалюванні відходів, розкладанні газів, що використовується в холодильниках і аерозольних балончиках (фреонів), утворюється хлор, який реагуючи з метаном утворює хлороводень. Останній добре розчиняється у воді і так само спричиняє кислотні дощі. Ще більш небезпечними є викиди фторводнів (виробництво алюмінію, скла, розклад фреонів), які в атмосфері утворюють одну з найсильніших кислот яка здатна роз’їдати скло – плавикову. Можна тільки уявити, якої шкоди завдає такий дощ довкіллю [7].

Часто у високих дерев, які розташовані в місцях випадання кислотних дощів, верхівки втрачають листя. Поширюється так звана суховерхість. Найчастіше вражаються хвойні дерева, тому що зміна хвої відбувається рідше, ніж зміна листя і вона накопичує більше шкідливих речовин. Внаслідок ушкодження листкової пластинки кислотою знижується ефективність фотосинтезу, і в свою чергу нижчою стає врожайність багатьох сільськогосподарських культур [23].

Вода кислотних дощів стікає в річки й озера вимиваючи з грунту деякі іони, різні токсичні метали (цинк, свинець і ртуть) і така вода стає небезпечною для здоров’я. Кислотні дощі сприяють деградації лісів і грунтів, руйнують культурну спадщину людства, роз’їдаючи мармурові й вапнякові пам’ятники й архітектурні споруди, вік яких вимірюється тисячоліттями. Найбільш небезпечною рисою кислотних дощів є те, що зазвичай вони випадають за сотні, а іноді і тисячі кілометрів від місця утворення [21].

В Українських Карпатах, особливо в прикордонних районах, випадають кислотні дощі, принесені з Румунії. Інтенсивне забруднення атмосфери на сьогодні є однією з найгостріших проблем, які потребують міжнародного співробітництва. Найнесприятливіша ситуація склалася у Західних частково Східних Карпатах та їхніх передгір’ях. Це пояснюється особливостями місцевої енергетики,