1) збільшення крутизни схилу або укосу при їх підрізці, підробці, а, також, при наданні укосам більшої крутизни;

2) послаблення міцності порід внаслідок зміні їх фізичного стану при зволоженні, набуханні вивітрюванні та ін.;

3) дія гідростатичних і гідродинамічних сил на породи що викликають розвиток фільтраційних деформацій;

4) зміна напруженого стану гірських порід у зоні формування схилу і будівництва укосу;

5) зовнішні дії - навантаження схилу чи укосу, а також ділянок, що прилягають до їх бровок, мікросейсмічні та сейсмічні коливання і ін.

Кожна з перерахованих причин в окремості може викликати порушення рівноваги мас гірських порід на схилах чи укосах, але найбільш часто спостерігається сумісний вплив деяких з них.

Умови що сприяють утворенню зсувів. Це - вся сукупність природних і штучних умов, що полегшують дію сил, які порушили рівновагу мас гірських порід. Із умов, найбільш сприятливих утворенню зсувів, можна назвати наступні:

1) кліматичні особливості району,

2) гідрологічний режим водойм і рік для берегових зсувних ділянок,

3) рельєф місцевості

4) сучасні і новітні тектонічні рухи і сейсмічні явища,

5) гідрогеологічні умові,

6) розвиток попутних екзогенних геологічних процесів і явищ,

7) особливості фізико-механічних властивостей гірських порід,

8) інженерна діяльність людини.

Кліматичні умови обумовлюють великий вплив на гідрологічний режим водоймищ і рік, в свою чергу, на багатьох берегових зсувних ділянок в певні періоди часу сприяє дії зсувних сил на схилах.

При аналізі геологічних умов важливо врахувати також структурно тектонічне положення району, бо в районах розвитку сучасних, і новітніх тектонічних рухів, постійно поповнюються запаси потенційної енергії, що сприяє утворення зсувів.

Великий вилив на розвиток зсувних процесів і явищ здійснюють особливості фізико - механічних властивостей гірських порід, що складають схили і ухили в цілому або окремі шари, прошарки, зони тектонічних порушень.

Класифікація зсувів. Зсуви досить різноманітні за розмірами, будовою, причинами утворення і умовами, що сприяють їх виникненню і розвитку, механізмом і динамікою процесу і ін. Г.Л. Фісенко при розгляданні видів деформацій бортів кар'єрів і відвалів виділяє наступні форми:

1) осипи-зкатування окремих кусків і брил до основи укосу,

2) зрушення швидке зміщення порід по крутій поверхні ковзання,

3) зсуви поступове зміщення порід по пологій поверхні ковзання, до

них відносяться зсуви: ізотропних масивів, фільтраційні, покривні,

4) опливини-течія насичених водою рихлих порід порушеного стану,

5) просадки-вертикальне опускання прибортових ділянок рихлих

природних мас без утворення суцільної поверхні ковзання.

Інженерно-геологічна оцінка стійкості зсувів повинна бути комплексною (якісною і кількісною), базуватись на даних вивчення:

1) морфології, будови (структури) зсуву, обводненості складових

порід і їх фізико-механічних властивостей і попутних геологічних процесів і явищ;

2) динаміці розвитку зсувних явищ;

3) співвідношенні зусиль, що визначають рівновагу мас гірських порід, що складають зсув.

У зсувів, що стабілізувалися, у яких дія причин, що викликали їх рух, вичерпано, в рельєфі поверхні різкі риси зникли, вся поверхня задернована або навіть поросла кущами чи трав’яною рослинністю. У зсувів, що призупинились і у зупинених зсувів, в яких причини, що викликали їх рух, тимчасово врівноважені факторами стійкості в пластиці поверхні рельєфу, спостерігається початок чи продовження згладжування різких нерівностей. Це вказує на тенденцію до стабілізації процесу.

Такими є приблизні критерії для якісної характеристики і оцінки стійкості зсувів, що засновані на геологічному їх описі. Він широко застосовується при регіональному вивченні територій, при виявленні небезпечних ділянок при попередній оцінці стійкості існуючих зсувів. Ефективним при оцінці стійкості зсувів є вивчення динаміки їх розвитку, тобто закономірностей змін величини і швидкості зміщення зсуву. Інженерно - геологічна оцінка стійкості зсувів по своїй суті завжди є цікавим дослідженням, що передбачає врахування широкого кола природних і штучних факторів і попутних явищ. Вивчення співвідношень діючих зусиль, що визначають стан рівноваги зсуву, дозволяє намічати, які інженерні міроприємства слід застосовувати для того, щоб послабити дії усувних зусиль і збільшити дію утримуючих зусиль.

Дослідження фондового й опублікованого матеріалу з зсувів (Г.І.Рудько, 1985, 1987, 1992, 2007) засвідчило, що в різних формах проявів зсувів у межах досліджуваної території, а саме Закарпаття виділяються три основні схеми і відповідно до них — моделі механізму і розвитку зсувного процесу (сповзання, зрушення, пластичні зсуви).

Алгоритм розрахунку екологічної безпеки зсувонебезпечних територій відповідає середньорічному значенню коефіцієнтів стійкості схилу в поточний період часу (Т), що характеризують відношення сумарного опору сил зрушення вздовж будь-якої потенційної поверхні ковзання до суми рушійних сил вздовж цієї поверхні:

ФОРМУЛА ПОВИННА БУТИ

де Сі — опір зрушення на і-й ділянці; хі — дотичне напруження; А/. — абсолютна деформація.

Середня швидкість незворотних змін на прогнозний період часу Т дорівнює:

ФОРМУЛА

Середня швидкість зсувів пластичного типу становить 10 – 10 2 років, структурно-пластичного типу — 10 3 – 10 4 років.

Структурно-пластичні зсуви різняться великою різноманітністю форм проявів, як є практично в усьому спектрі гірських порід Закарпаття від дисперсних глинистих до скельних. На схилах, складених однорідними породами (в різних випадках — у межах південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи), зсування відбувається з обертанням, близьким до круглоциліндричної поверхні ковзання (асеквентні зсуви). У похилозалеглих багатошарових пластах Карпатської гірськоскладчастої області зміщення відбувається по поверхнях нашарування (консеквентні зсуви). Механізм зсувного процесу можна визначити як ковзання великих блоків або насування дисперсних порід різного складу внаслідок швидкісної втрати міцності.

Утворення великих консеквентних зсувів вірогідне в разі збільшення обводненості або