Відносно мала мінливість геолого-геоморфологічної основи дозволяє закартографувати у великому масштабі контури природних комплексів рангу урочища і місцевості, установити корінні ПТК. На території міста виділяють такі основні види ландшафтних місцевостей: заплавні супіщано-глинисті, з дерново-карбонатними і дерновими грунтами; низько терасові суглинисті, з темно-сірими лісовими ґрунтами і чорноземами опідзоленими; нижче долин малих рік, глинисто-суглинисті, з комплексом лучних і лучно-болотних, місцями карбонатних ґрунтів; схили долин різної крутизни, суглинисті з сірими лісовими, часто змитими ґрунтами; вододіли переважно суглинисті, з темно-сірими чорноземами опідзоленими; височини, суглинисті і легкосуглинисті з ерозійно-денодаційними і зсувними схилами, різного ступеня змитості ґрунтами, часто під широколистяними лісами і луками.

Відображені на ландшафтній карті масцевості (урочищ) несуть той чи інший вид антропогенного навантаження, виконують певну соціальну функцію. У зв'язку з цим у функціональному плані виділяють селитебні, промислові, рекреаційні, аграрні, дорожні та водні комплекси, які поділяються на більш низькі таксономічні рівні. Постійний спосіб систематики інформації та виявлення ландшафтно-антропогенних комплексів полягає в компоновці результатів дослідження.

На основі суміщення з допомогою матриці виявлено і показується на карті міста. Пронумеровані на карті комплекси відображають вид ландшафтної місцевості і характер її функціонального навантаження. Наприклад, комплекс 3 - полого-східчасті схили долини, суглинисті, з техногенними ґрунтами, під дво і багато поверховими забудовами, з недостатнім опідзоленням.

Матрична форма побудови легенди дозволяє не тільки систематизувати відомі на даний час ландшафтно-функціональні комплекси (ЛФК), але й прогнозувати появу нових. Використовуючи дві координати, можемо говорити також про два основні фактори, які визначають розвиток тих чи інших процесів і явищ у ландшафті. Наприклад, міграція природна і техногенна (хімічних елементів), концентрація і розсіювання забруднюючих речовин; утворення живої речовини і мінералізація органічних сполук (біологічний кругообіг атомів).

У природних ландшафтах антропогенно-техногенне перетворення практично не спостерігається. В антропогенних ландшафтах змінена біота і частково ґрунти, порушена біогенна міграція. До останніх належать агроландшафти. Перехідним у вказаному ряді є антропгенно-природні ландшафти (АПЛ), які відрізняються деградацією рослинного покриву. До них відносяться лісозаготівельні господарства, приміські ліси, пляжі, сінокоси, пасовища, бальнеологічні об'єкти.

Крім цього, карта ландшафтно-антропгенних комплексів міста відображає співвідношення між первинною ландшафтною структурою і різними типами сучасної забудови території. Один тип забудови може займати два різних ПТК або можуть бути різні види природокористування в межах одного ПТК. Відповідні ділянки по-різному зазнають на даній карті. Порівняння карт корінних ПТК і ЛАК дозволяє виділити деякі (з точки зору оптимізації природного середовища) ділянки міста з невідповідністю типу забудови ландшафтними забудовами (забудова цінних сільськогосподарських угідь тощо).

1.6 Характеристика гідрометеорологічної мережі басейну ріки Тиса

Українська частина басейну ріки Тиса знаходиться в Закарпатській області, яка належить до одного з гірських регіонів країни – Українських Карпат, які простягнулися на 250 км із заходу на південний схід від верхів’я Сяну до витоків Серету. Решта, більша частина Карпат, належить Румунії, Угорщині, Словаччині, Польщі.

Басейн річки Тиса, однієї з найбільших приток ріки Дунай, займає площу 154,4 тис.км2, із них 12.7 тис км2 або 8,1% належить Україні. 46% – Румунії; 29,6% – Угорщині, 9,9% – Словаччині і 6,4% – Сербії. Основна частина стоку ріки Тиса формується на території трьох держав: Румунії – 50%, України – 25.6% та Словаччини – 23,4%. Середньорічний стік, а також стік 75 та 85% забезпеченості рік Тиси, Латориці та Ужа, який формується в межах Закарпатської області, відповідно складає 9,44; 7,3; та 5,07 млрд.м3. Розрахунки свідчать, що водно-гідрометеорологічне навантаження в Україні у 2-3 рази вище порівняно з прилеглими територіями, що підвищує ризик катастрофічних паводків.

Системи гірських хребтів Карпат знаходяться на шляху переміщення вологих повітряних мас з Атлантики, які затримуються гірськими масивами. Внаслідок цього відбувається інтенсифікація зливових дощів. Вони охоплюють одночасно значну територію, нерідко до 10-30 тис.км2. Добові кількості опадів можуть досягати при цьому дво- тримісячних норм – 150-250мм.

Територія Закарпаття розташована в межах двох орографічних районів. Більша її частина знаходиться в горах та передгір’ї Карпат, решта (майже 2500 км2 або 25% території) на угорській рівнині. Із цими орографічними особливостями пов'язаний водний режим річок під час паводків. Значні похили гірської місцевості зумовлюють швидкоплинний розвиток паводків, підйоми рівнів досягають 1,5-2,5м за 3-4 години. Одночасно відбувається швидкий скид паводкових вод з гірських приток до річкової долини р. Тиса та басейну її систем. Оскільки річки на рівнині мають малі схили, паводкові води затоплюють значні площі, якщо не забезпечується їх своєчасне відведення. Саме природні фактори спричинили небезпечні паводки в 1700, 1730, 1805, 1864, 1887, 1900, 1911, 1926, 1933 та 1941 роках. Однак, протягом останніх 60-ти років антропогенні фактори дедалі більшою мірою визначають виникнення паводкових катастроф і руйнування ландшафтів. Важливо підкреслити, що в першій половині ХХ ст. антропогенний вплив на природні ландшафти Карпат був порівняно, незначний, а також те, що зараз тривалість низьких паводкових періодів скорочується, натомість зростає тривалість паводків підвищеної водності збільшується.

Дослідження науковців Гідрометеослужби показують, що на 90-і роки ХХ ст. припадає період підвищеної водності, який пройшов на зміну періоду низької водності (1982-1990 рр). У цей час формувалися високі паводки, що охоплювали не тільки Закарпаття, а й інші регіони країни Західної Європи:

1992 – Закарпаття;

1993 – Закарпаття, Полісся;

1994 – Німеччина;

1995 – Закарпаття;

1996 – басейн Дністра;

1997 – Польща, Чехія, Словаччина,