Розділ І Право екологічної безпеки

Глава 1

Право екологічної безпеки в системі екологічного права України

Питання до теми:

1. Право екологічної безпеки — комплексна галузь права.

2. Юридична природа екологічної безпеки.

3. Екологічний ризик в системі правовідносин екологічної безпеки.

§ 1. Право екологічної безпеки — комплексна галузь права

Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений низкою обставин. Перш за все практичною необхідністю ефектив-ного використання і застосування екологічного законодавства з метою реального забезпечення екологічних прав особистості і лю-дини.

По-друге, зростаючою чисельністю законодавчих і підзаконних актів, які вимагають об'єктивного осмислення їх ролі та місця в си-стемі права і регулювання екологічних правовідносин.

По-третє, доцільністю творчого обгрунтування низки нових за-конодавчих положень, концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин, проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональними, інституційними ознаками.

По-четверте, своєчасною систематизацією і відтворенням но-ваційних процесів у нових підручниках та інших навчальне-мето-дичних матеріалах, створення оптимальної навчально-методичної бази для сприятливого і об'єктивного сприйняття студентами та іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами, докторанта-ми тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в екологічному законодавстві та праві.

По-п'яте, важливістю формування виважених еколого-правових поглядів, уявлень у студентської молоді, фахівців у різних сферах діяльності, громадян України з позицій прогресивного еколого-правового світогляду, опанування ними навичок вирішення сучас-них еколого-правових питань на макро- і мікрорівнях за допомо-гою чинних державно-правових засобів, доцільністю створення широкої мережі масової просвітницької та освітньої еколого-пра-вової діяльності.

По-шосте, невідкладністю оптимізації і гармонізації еколого-правового регулювання України з різними правовими системами, запровадження найпрогресивніших тенденцій в організації оздо-ровлення довкілля, забезпечення екологічної безпеки у процесі природокористування та здійснення інших видів діяльності, які можуть негативно впливати на стан та умови життєдіяльності лю-дини, її здоров'я і життя.

По-сьоме, необхідністю створення логічної, послідовної та зро-зумілої системи екологічного права, обгрунтування теоретичних положень реалізації та захисту екологічних прав громадян, відмови від архаїчних стереотипів розуміння екологічного права та законо-давства, його складових компонентів.

До сучасних прогресивних новаційних процесів належить, зокрема, комплексна галузь екологічного права — право екологічної безпеки.

Категорія «екологічна безпека» логічно увійшла в лексику спеціаль-ної, в тому числі юридичної літератури, і отримала не тільки інсти-туційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підза-конних актах загальнорегулятивного і охоронного спрямування, зокре-ма в Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишньо-го природного середовища». З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. це поняття отримало рівень конституційного.

Сьогодні існує широкий спектр доктринальних підходів щодо визначення екологічної безпеки у різних джерелах наукових досліджень — гуманітарних, природничих, соціальних, власне пра-вових1. Багато з них сповідують наукові «апріорі» без достатньо глибокого усвідомлення та обгрунтування основних ознак цієї ка-тегорії і співвідношення з іншими формами безпеки (загальної, глобальної, національної тощо). Не виключаються й різні підходи щодо розуміння екологічної безпеки як синтетичної категорії2.

У національній еколого-правовій літературі та в наукових працях вчених деяких інших держав замовчується реальність існування відно-син щодо забезпечення екологічної безпеки, можливість її правового забезпечення3 або ставиться під сумнів наявність особливих важелів регулювання, що відрізняються від правової охорони довкілля4.

1 Див.: Реймерс Н.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды: Словарь-справочник. — М.: Просвещение, 1992. — С. 20; Андрейцев В.І. Концепція Закону України про екологічну безпеку // Вісник Київського університету. Юридичні науки. — Вип. 33/34. — К., 1995. — С. 17.

2 Див.: Качинський А.Б. Сучасні проблеми екологічної безпеки Ук-раїни. — К.: Національний інститут стратегічних досліджень. — 1994. — Вип. 33. — С. 46.

3 Див.: Екологічне право України. Загальна частина: Навчальний по-сібник. - Харків, 1995. - С. 173.

4 Див.: Бринчук М.М. Юридическое экологическое образование в аспек-те развития права окружающей среды // Государство и право. — 1995. — № 10. - С. 127-128.

Однак спробую дати відповідь на елементарні питання. Що ж підлягає охороні: навколишнє природне середовище чи навко-лишнє середовище і в його межах екологічна безпека? Чи еко-логічна безпека потребує особливого правового режиму забезпе-чення у відповідних правовідносинах?

Загалом, відповідь напрошується сама по собі. У контексті дер-жавно-правових інституцій та засобів важливо охороняти ті блага, котрі становлять для людини і суспільства відповідну цінність, або ж з точки зору людських цінностей є «безцінними».

Іншими словами, це ті матеріальні, духовні та інші блага, які мають для нас неодмінні споживчі властивості будь-якого призна-чення (матеріального, естетичного, духовного, культурного, пізна-вального, рекреаційного, оздоровчо-лікувального тощо), тобто це речі або неречові блага, яких потребує людина (суспільство) і за до-помогою яких вона задовольняє свої інтереси.

Такі блага можуть диференціюватися залежно від виконуваних ними соціальних функцій для людини, що зумовлюють до «життя» відповідне правове регулювання, засоби і способи їх використання, відтворення та охорони.

Разом з тим у світі існують блага, які є вічними, безцінними для людини та людства в цілому.

До них належить і довкілля, яке виконує в житті і діяльності людини триєдину функцію: економічну, соціальну і екологічну, враховуючи, що її компоненти можуть виступати основним засо-бом виробництва, системи розселення, шляхів сполучення і розміщення продуктивних сил, а також джерела, місця і невід'ємної умови людської життєдіяльності, матеріальної основи існування і функціонування біологічно взаємопов'язаних природ-них ресурсів, екосистем і комплексів, формування природних умов для існування живих організмів (біосфери і ноосфери), що проду-кують встановлення відповідного режиму відтворення, використан-ня та охорони.

У цьому аспекті змінене внаслідок людської діяльності природ-не середовище проживання людини (навколишнє природне сере-довище, довкілля), Богом дане нинішньому і прийдешньому по-колінням у користування та збереження, є воістину безцінним, ад-же воно не має еквівалента для абсолютно адекватної оцінки її