Тому, з цієї точки зору, навколишнє природне середовище або «соціалізоване середовище проживання людини» потребує збере-ження його якості, охорони зокрема, за допомогою державно-пра-вових засобів, обмеження непродуманої, спонтанної і шкідливої людської діяльності, здатної змінити її якісні та кількісні характе-ристики. Така охорона передбачає логічну і послідовну систему за-ходів, спрямованих на упередження негативної дії на стан природ-ного навколишнього середовища (шляхом видання дозволів на ви-киди і скиди, встановлення лімітів і нормативів оплати, заборони,

обмеження та припинення екологічно шкідливої діяльності, здійснення інших організаційно-розпорядчих дій) або коригування зміненого її якісного стану до рівня, який не викликає виникнен-ня негативних процесів у природному середовищі та його негатив-ного впливу на саму людину і на складові компоненти біосфери (проведення рекультивації земель, очищення водних об'єктів, підвищення продуктивності лісів і рибопродуктивності рибогоспо-дарських водойм тощо).

Деградоване навколишнє природне середовище не стільки по-требує охорони, як зумовлює систему захисту від нього всього жи-вого, оскільки воно перетворюється в джерело небезпеки для при-родних систем і комплексів, ландшафтів, самої людини, інших жи-вих організмів і суспільства в цілому. Висловлюючись публіцистич-ним стилем, якщо «дорога вготована на Голгофу, то мова має йти не про охорону, а спасіння приреченого».

Навколишнє природне середовище, яке є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, перетворюється внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної дії на екологічно небезпечний об'єкт, що вимагає «ізоляції» від людини і суспільства, інших при-родних систем і комплексів шляхом встановлення спеціального пра-вового режиму, який би обмежував або забороняв взагалі проживан-ня населення, здійснення суспільного і приватного виробництва, проведення системи заходів щодо ліквідації джерел небезпеки, вста-новлення особливого правового статусу постраждалих громадян.

Зрозуміло, що говорити про охорону «небезпечного, без-життєвого середовища» принаймні некоректно, юридичне непра-вильно, професійно безграмотно і по-людськи — цинічно. За таких умов доцільно розробити систему заходів, у тому числі правового характеру, які були б спрямовані на попередження виникнення не-безпеки для людини і навколишнього природного середовища внаслідок природної стихії, техногенних аварій та катастроф, ліквідації шкідливих наслідків прояву підвищеного екологічного ризику і небезпеки наслідків, подібних до аварії на Чорнобильській АЕС, від явищ стихії, необдуманих рішень, які призводять до спу-стошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситу-ацій на Землі.

Гадаю, що немає особливої потреби доводити, що в такій еко-логічній ситуації потрібен особливий юридичний режим викорис-тання середовища (консервації, проведення заходів щодо очищен-ня території, обмеження і заборони різних видів діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій частині "ериторії, де є по-тенційні природні джерела прояву небезпеки чи здійснюються еко-логічно небезпечні види діяльності та експлуатуються аналогічні об'єкти, а також необхідно передбачати і особливий статус осіб, що перебувають тимчасово або постійно в зоні підвищеного еко-логічного ризику, та постраждалих внаслідок дії екологічно небез-печних чинників.

Ризик підвищеної екологічної небезпеки зобов'язує еколо-го-правову науку по-новому оцінювати факти її прояву та впливу природної стихії і техногенних негативних дій на довкілля і людину.

Такі обставини, безперечно, набувають юридичного значення і потребують правового закріплення їх як юридичні факти виник-нення відносин із забезпечення екологічної безпеки. Ці юридичні факти передбачають виникнення специфічних обов'язків держави щодо гарантування безпеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, котрі здійснюють екологічно небезпечні види діяль-ності та експлуатують екологічно небезпечні об'єкти.

Отже, об'єктивно утворилося нове коло суспільних відносин, які вимагають всебічного правового регулювання, що за характе-ром виникнення і складовими елементами не вписуються у межі відносин з використання природних ресурсів і охорони навколиш-нього природного середовища.

Це відносини, які потребують:

а) визначення переліку екологічно небезпечних видів діяльності та екологічно небезпечних об'єктів;

б) встановлення комплексу вимог і обов'язків щодо забезпечен-ня екологічної безпеки у процесі здійснення небезпечних видів діяльності та регульованої експлуатації джерел підвищеної еко-логічної небезпеки;

в) виявлення екологічно небезпечних територій (зон) за місцем розміщення екологічно шкідливих об'єктів, екологічно небезпечної діяльності, накопичення понад встановлені нормативи високоток-сичних, шкідливих речовин, їх сполук та сумішей;

г) розроблення програми (схеми) дій щодо попередження про-яву екологічного ризику;

д) створення організаційної, інформаційної, науково-технічної, матеріальної та інших форм забезпечення реалізації програми по-передження настання екологічного ризику на потенційно небез-печних територіях і об'єктах;

е) встановлення системи соціально-правових гарантій (пільг, преференцій, компенсацій, переваг) для фахівців, зайнятих у про-цесі експлуатації небезпечних технологій або які здійснюють еко-логічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно не-безпечні об'єкти, інші джерела, або тих, хто перебуває (тимчасово або постійно) у зоні негативної дії природних або техногенних фак-торів;

є) закріплення системи вимог, норм і нормативів екологічної безпеки;

ж) забезпечення дотримання таких вимог державою, а також фізичними та юридичними особами, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують аналогічні об'єкти;

з) забезпечення ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності або експлуатації таких об'єктів.

Це далеко не повний перелік видів діяльності превентивного спрямування, які реалізуються у відносинах щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі здійснення екологічно ризикованих видів діяльності.

Значна їх частина виникає у зв'язку з проявом екологічного ри-зику і настанням реальної екологічної небезпеки та необхідності проведення невідкладних ліквідаційних, аварійно-рятувальних, відновлювальних і реабілітаційних заходів, зокрема:

а) виконання термінових робіт з ліквідації негативних наслідків природної стихії (ураганів, пожеж, землетрусів, повеней тощо) або техногенних аварій та катастроф;

б) проведення дезактивації, нейтралізації забруднених (зараже-них) територій (ділянок), відновлення їх якісного і безпечного стану;

в) відселення населення, яке проживає в екологічно небезпеч-них регіонах, на нове місце проживання та забезпечення їх належ-ним небезпечним майном;

г) здійснення наукових спостережень і досліджень екологічно небезпечних територій;

д) здійснення інвентаризації, класифікації екологічно небезпеч-них територій залежно від рівня екологічної шкоди;

е) встановлення і оголошення спеціального режиму екологічно небезпечних територій;

є) запровадження пільг та забезпечення