Сучасне екологічне законодавство та його складова — система нормативно-правового регулювання у галузі екологічної безпеки перебувають у динамічному розвитку, вдосконаленні, особливо в частині дієвих процедур на стадії попередження настання еко-логічного ризику. Спостерігається наповнення його правових при-писів нетрадиційними підходами і механізмами суспільно-правово-го регулювання. Можна констатувати те, що останнім часом, особ-ливо в післячорнобильський період, простежується тенденція гар-монізації його окремих положень та принципів із загальносвітови-ми, європейськими еколого-правовими вимогами і нормами, вра-ховуються позитивні тенденції та досвід правового регулювання, накопичений в країнах Співдружності Незалежних Держав.

У той же час законодавство про екологічну безпеку України містить значну частину унікальних приписів, реалізація яких доз-воляє суттєво знижувати імовірність прояву екологічної небезпеки. Аксіоматичне, що в екологічному законодавстві намітився та ак-тивно формується блок правового регулювання екологічних відно-син щодо забезпечення екологічної безпеки, який разом з природ-норесурсовим і природоохоронним законодавством становить єди-ну правову базу та інтегровану спільність сучасного екологічного права і законодавства.

У цьому проявляється одна з особливостей екологічної галузі законодавства — поглиблення гуманістичної сутності та соціально-

економічної спрямованості нормативно-правових приписів значної частини законодавчих та підзаконних актів. Нині норми-вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки все чіткіше пронизують інші сфери законодавчого регулювання різних видів суспільної діяльності — комерційної, інноваційної, інвестиційної, уп-равлінської, наукової та науково-технічної, економічної, в тому числі зовнішньоекономічної, соціально-культурної діяльності у площині виробництва, переробки, реалізації продукції, товарів та надання послуг, сервісного та іншого обслуговування споживачів. Практично немає такої сфери діяльності, нормативно-правове ре-гулювання якої не торкалося б забезпечення її з позицій вимог еко-логічної безпеки, тобто реально у законотворчому процесі просте-жується процес екологізації багатьох галузей законодавства, який тісно пов'язаний із впровадженням у «тканину» матеріально-пра-вових і процесуально-правових норм і приписів різних вимог, пра-вил і нормативів екологічної безпеки.

Отже, правові приписи щодо забезпечення екологічної безпеки наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний, універсальний вплив на регламентацію різних пра-вовідносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної ризикованої діяльності.

Маю зауважити й те, що нормативно-правові вимоги забезпе-чення екологічної безпеки як важливий принцип правового регу-лювання зафіксовано у значній частині політико-правових доку-ментів, які становлять нормативно-політологічну базу державної ідеології і екологічної політики України.

Скажімо, у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. виділено окремий розділ «Екологічна безпека», в якому передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку гро-мадян, про генофонд народу, його молодого покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких суб'єктів, які створюють загрозу екологічній безпеці.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 p., передбачає екологічну сферу як складову національної без-пеки України та визначає її основні напрями:

а) впровадження науково обгрунтованих нормативів природоко-ристування та охорони довкілля і контроль за його дотриманням;

б) контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпеки;

в) зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

г) впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

д) реалізація заходів щодо зниження _впливу наслідків Чорно-бильської катастрофи;

е) недопущення неконтрольованого ввезення в Україну еко-логічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Концепція деталізує управління діяльністю системи забезпечен-ня національної, в тому числі екологічної, безпеки, визначає по-вноваження основних суб'єктів цієї системи: Українського народу, Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки і оборони, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, прокуратури України, Національного банку України, центральних органів державної ви-конавчої влади та спеціалізованих формувань щодо забезпечення захисту населення у разі катастроф, стихійних лих, епідемій тощо.

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення еко-логічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р.1, визначають стан довкілля, причини його за-грозливого рівня у промисловості, енергетиці, на підприємствах ядерної галузі, у сільському господарстві, на транспорті, у військовій сфері, житлово-комунальному господарстві, фіксують показники накопичення відходів, використання земельних, вод-них та інших природних ресурсів, розвиток заповідної справи та збереження біорізноманіття, запровадження економічного ме-ханізму природокористування, реалізацію регіональної екологічної політики та основні пріоритети у цій сфері, до яких, зокрема, на-лежить гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів, зве-дення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорно-бильській АЕС.

Як стратегічні і тактичні заходи гармонійного розвитку вироб-ничого і природноресурсового потенціалу визнається розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснення пере-будови техногенного середовища, технічного переозброєння вироб-ничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових до-сягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, проведення кла-сифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічного на-вантаження, створення карт таких навантажень, розробка методо-логії визначення ступеня екологічного ризику тощо.

Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища: а) в ре-жимі нормальної експлуатації, зумовленої недосконалістю техніки та технології виробництва, переробки відходів; б) в аварійному ре-жимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди людині та навколишньому середовищу в основних галузях господарювання.

Вирішенню проблем екологічної безпеки мають сприяти: ство-рення і функціонування Державної системи екологічного моніто-рингу, єдиної Державної системи запобігання аваріям, катастрофам

1 Див.: Відомості