ж) встановлення особливого порядку управління на екологічно небезпечних територіях;

з) притягнення до відповідальності осіб, які, здійснюючи еко-логічно небезпечні види діяльності, створюють загрозу для життя і здоров'я населення та середовища їх проживання, не забезпечують встановлений режим екологічної безпеки.

Можна, звичайно, дивуватися з того, що такі відносини хоча і мали місце протягом тривалої історії розвитку екологічного зако-нодавства, однак залишалися поза межами правового оформлення або ж опосередковувалися правом фрагментарно.

У цьому аспекті можна навести безліч причин і доказів, які, зрозуміло, не вирішують існуючих проблем. Скоріше навпаки, млявість нашої екологічної правосвідомості, живучість багатьох за-старілих штампів і стереотипів, вузький прагматизм наукових досліджень та багато інших юридичних догм не дають можливості об'єктивно проаналізувати структуру і склад всієї гами екологічних правовідносин, зокрема їх складову частину щодо забезпечення екологічної безпеки, в яких реально можна забезпечити захист здо-ров'я і життя людини від небезпечного середовища проживання, незалежно від джерел походження такої загрози — прояву стихійних сил природи або неконтрольованого (слабо контрольова-ного) техногенного впливу на стан навколишнього природного се-

редовища і людини (умовно назвемо їх антропоохоронними та се-редовищеохоронними відносинами).

Необгрунтоване заперечення реально існуючих відносин щодо забезпечення екологічної безпеки здатне гальмувати прогрес пра-вового регулювання. Від цього тільки страждає еколого-правова наука, кодифікація законодавства, бідніє практика його застосу-вання, а тому страждає сама людина, яка позбавлена юридичної можливості захистити суб'єктивне право на екологічну безпеку. Ця суб'єктивна можливість громадян України вперше в історії еколо-го-правового регулювання була передбачена Законом України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного сере-довища» (ст. 9). Конституція України конкретизувала її, визнавши право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушеннями цього права (ст. 50).

В еколого-правовій літературі обгрунтовано абсолютність права громадян на екологічну безпеку1 та визначено механізм його ре-алізації в системі відносин у сфері забезпечення екологічної безпеки2.

За умов підвищеного екологічного ризику, загострення еко-логічної ситуації і розширення можливостей настання екологічної небезпеки для людини і середовища її існування, фетишизована концепція «права навколишнього природного середовища», оче-видно, втрачає гуманістичний зміст, стає все більше абсурдною те-оретичною догмою, враховуючи, що примат «навколишнього сере-довища» поза людиною позбавлений свого життєвого значення.

У цьому полягає обмеженість концепції права навколишнього середовища, яка виключає із сфери правового захисту найвищу соціальну цінність — життя і здоров'я людини або ж, навпаки, апо-логетичне визнаючи людину складовою частиною природного на-вколишнього середовища, ідеалізує безжиттєвий принцип «оберіга-ючи природу — оберігаємо людину».

Екологічна ситуація і реальність — жорстка і явна — людина «виділилась» із природного середовища і формується за притаман-ними суспільству і природі закономірностями і законами з відповідними «відхиленнями», все більш ускладнюючи свою взаємодію з природним оточенням, створюючи внаслідок здійснен-ня екологічно шкідливої діяльності осередки небезпеки місця сво-го перебування (життєдіяльності), що постійно збільшуються.

Значно ускладнився і суто природний вплив на людину, особ-ливо аномального походження. За таких умов повинні діяти зако-нодавчі імперативи і пріоритети забезпечення не тільки якісного, але й обов'язково безпечного навколишнього природного середо-

1 Див.: Андрейцев В.І. Екологічне право. Загальна частина: Курс лекцій в схемах. - К: Вентурі, 1996. - С. 31-39; 87-100.

2 Див.: Андрейцев В.І. Правове забезпечення екологічної безпеки: Програ-ма спецкурсу для спеціалістів і магістрів спеціалізації «Земельне і еко-логічне право». — К„ 1997. — С. 5, 7, 8.

вища для людини, природних компонентів його навколишнього світу.

Отже, людина стає не тільки суб'єктом відносин існування підви-щеного екологічного ризику, але й об'єктом, який безпосередньо за-знає всіх бід від наслідків прояву природної або техногенної небез-пеки та вимагає адекватного правового захисту з боку держави.

У цьому виявляється специфіка відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як складової екологічних правовідносин, що становлять предмет правового регулювання галузі екологічного права.

У той же час відносини щодо забезпечення екологічної безпеки генеалогічно і генетично взаємопов'язані з ефективним викорис-танням природних ресурсів і охороною навколишнього середовища на різних рівнях їх якісного стану, оскільки реалізація останніх мо-же відповідати встановленим параметрам якості, але з різними рівнями екологічної безпеки (для самого природного оточення і людини)*.

Процес використання природних ресурсів (земельних, водних, лісових, корисних копалин тощо) багато в чому поєднаний з до-триманням вимог щодо забезпечення екологічної безпеки цієї діяльності і є невід'ємною частиною правосуб'єктності природоко-ристувачів (експлуатація гідротехнічних систем, проведення вибу-хових робіт у процесі видобування корисних копалин, інтенсивна обробка землі тощо).

Не меншою мірою забезпечення екологічної безпеки пов'язане з охороною навколишнього природного середовища існування лю-дини в частині забезпечення його якісного стану. Якість навко-лишнього природного середовища — це сукупність його природних та «набутих» властивостей, сформованих під впливом антропоген-ної діяльності, які відповідають встановленим екологічним, санітарно-гігієнічним нормативам, що забезпечують умови для розвитку і відтворення живих організмів, у тому числі життєдіяль-ності людини.

Але якісний рівень довкілля ще не гарантує його безпечного, тобто ризикованого порогового стану, що оцінюється на рівні нор-мативів екологічної безпеки, який може ранжуватися залежно від режиму середовища життєдіяльності і правосуб'єктності осіб, що зазнають небезпечного впливу екологічно шкідливих, токсичних об'єктів, видів діяльності. Іншими словами, забезпечення еко-логічної безпеки визначається ступенем прояву екологічного ризи-ку і характером потенційно небезпечної діяльності для навколиш-нього природного середовища, життя і здоров'я людини.

* Наслідки Чорнобильської катастрофи свідчать: ліс, що згорів від радіаційного випромінювання, поступово відроджується, у той час як кількість населення, що проживає в забруднених зонах, різко зменшується від радіоактивного впливу. .- ^ і О Т L К А

Безпека навколишнього середовища, з огляду на вищезазначе-не, є ознакою