Нормативно-правові приписи чинного законодавства містять бага-то юридичних принципів, які кореспондують із правовим регулюван-ням цих відносин в країнах — членах Європейського Співтовариства.

Викладене вище відображає процес активного формування за-, конодавства в сфері екологічної безпеки і висвітлює напрямки для подальшого зближення принципів правового забезпечення еко-логічної безпеки в Україні та країнах ЄС.

§ 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки

Забезпечення екологічної безпеки на глобальному рівні здійснюється за допомогою системи міжнародно-правових норм, ' зокрема тих, що містяться у міжнародних конвенціях, угодах та інших правових формах, притаманних міжнародно-правовому ре-гулюванню відносин у цій сфері.

Провідне місце у цій системі належить Конвенції ООН про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій 17 березня 1992 р. у м. Гельсінкі1. Вказана Конвенція застосовується у відно-синах щодо попередження промислових аварій, забезпечення го-товності до них та ліквідації наслідків аварій, які можуть призвес-ти до транскордонного впливу, включаючи і ті, що викликані при-родною стихією, а також у сфері міжнародного співробітництва щодо взаємної допомоги, досліджень, розробок, обміну інфор-мацією та технологіями у цій сфері.

Дія Конвенції не поширюється, зокрема, на випадок ядерних аварій та надзвичайних ситуацій, пов'язаних із радіоактивним впливом, аварій, викликаних діяльністю на військових об'єктах, руйнуванням гребель, аварій на наземному транспорті та внаслідок

діяльності у морському середовищі, розливів у морі нафти, інших шкідливих речовин та випадкових викидів генетично модифікова-них організмів.

Відповідно до Конвенції промислова аварія означає подію, яка виникає внаслідок неконтрольованих змін у процесі будь-якої діяльності, пов'язаної з небезпечними речовинами, або під час ви-робництва, використання, схову, переміщення, видалення або транспортування.

Небезпечна діяльність — це будь-яка діяльність, у процесі здійснення якої одна або більше небезпечних речовин наявні або можуть бути наявні у кількостях, рівних або таких, що перевищу-ють граничні межі, передбачені вимогами цієї Конвенції, здатних призвести до транскордонного впливу.

З огляду на викладене, вплив — це будь-які прямі або друго-рядні, невідкладні або ті, що виникають через певний час, шкідливі наслідки цих дій на людей, флору, фауну, грунти, води, повітря, ландшафт, матеріальні цінності, об'єкти культурно-істо-ричної спадщини та на умови та чинники їх взаємозв'язку в ціло-му. При цьому транскордонним впливом визнається така еко-логічно небезпечна дія, яка справляє негативні наслідки у межах юрисдикції іншої держави-сторони, що є учасником цієї Кон-венції.

Конвенція за своєю структурною будовою включає загальні по-ложення, розділи про встановлення небезпечних видів діяльності, проведення консультацій та висновків щодо них, добровільність поширення її дії, заходи щодо попередження ризику промислових аварій, прийняття рішень про її розміщення, заходи щодо підго-товки до надзвичайних ситуацій, інформування громадськості та форми участі, систему повідомлення про промислові аварії, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії, надання взаємної допомоги, відповідальності, досліджень і розробок, обміну інформацією, технологіями, визначення компетентних ор-ганів і пунктів зв'язку, проведення конференцій, права голосу сторін, ролі секретаріату, врегулювання спорів, обмеження в час-тині надання інформації, умови реалізації Конвенції та традиційні положення про двосторонні і багатосторонні угоди, статус до-датків, поправок до Конвенції, особливості її підписання, депози-тарію, ратифікації, прийняття, затвердження, приєднання, на-брання чинності, вихід із Конвенції та застосування автентичних текстів.

Конвенція, зокрема, передбачає встановлення міжнародно-пра-вових засад для обміну інформацією, проведення консультацій та інших спільних заходів щодо розробки та здійснення без будь-яко-го необгрунтованого уповільнення політики і стратегії зниження ризику промислових аварій та вдосконалення заходів щодо їх по-передження, забезпечення готовності до них і ліквідації наслідків, включаючи проведення відновлювальних робіт з урахуванням зу-

силь, які застосовуються на національному і міжнародному рівні з метою унеможливлення їх дублювання.

Учасники Конвенції мають забезпечити, щоб будь-яка юри-дична чи фізична особа, в тому числі державні органи, що відповідають за здійснення небезпечної діяльності*, вживали усіх заходів, які необхідні для унеможливлювання ризику під час здійснення небезпечної діяльності і попереджували настання про-мислових аварій. У цьому аспекті сторони зобов'язані вживати за-конодавчих, фінансових, адміністративних і регламентуючих за-ходів для попередження таких аварій. Тому Конвенція спрямова-на на те, щоб її положення не завдавали шкоди зобов'язанням сторін у цій сфері.

Кожна сторона у межах її юрисдикції вживає за необхідності за-ходів щодо встановлення небезпечних видів діяльності і забезпечує повідомлення сторін про планування або здійснення небезпечної діяльності. З ініціативи будь-якої сторони мають проводитися кон-сультації щодо встановлення небезпечних видів діяльності, стосов-но яких є підстави вважати, що вони спроможні викликати транс-кордонні впливи. У разі, якщо сторони не досягнуть домовленості щодо визнання тієї чи іншої діяльності небезпечною, будь-яка сто-рона, якщо вони не домовилися про інший спосіб вирішення цьо-го питання, має право передати його на розгляд Комісії по запитах відповідно до вимог Конвенції для отримання консультативного висновку.

При цьому передбачається застосовувати спеціальні процедури, які додаються до Конвенції щодо запланованої чи здійснюваної не-безпечної діяльності.

Якщо ж небезпечна діяльність підлягає оцінці впливу на навко-лишнє середовище за відповідною міжнародною Конвенцією1, і та-ка оцінка включає аналіз транскордонного впливу промислових аварій, що сталися внаслідок небезпечної діяльності, здійснюваної відповідно до коментованої Конвенції2, то остаточне рішення, що приймається для цілей Конвенції про оцінку впливу на навко-лишнє середовище в транскордонному контексті, має відповідати її вимогам.

Слід зазначити, що Конвенція допускає можливість будь-якої сторони за її ініціативою проводити обговорення питання про включення тієї чи іншої діяльності до категорії небезпечних, якщо вона не охоплюється спеціальним переліком, що додається. У разі спільної згоди сторін, вони можуть