потенційного впливу великих аварій; оприлюднен-ню Протоколу безпеки або його частин, включаючи положення, що містять промислову, комерційну або особисту таємницю, відо- | мості державної безпеки або національної оборони; інформуван- І ню компетентного органу про виникнення великої аварії із зазна- і ченням обставин аварії, відомостей про небезпечні речовини, і вплив аварії на людей і навколишнє середовище, вжиті заходи для І обмеження негативних наслідків, повідомлення про заходи, що 1 плануються для зменшення довгострокових наслідків та уперед- І ження повторного їх виникнення, відомості про можливі додат- 1 кові факти, виявлені у процесі розслідування обставин надзви- І чайних подій. І
Складовою цього процесу є також інформування спеціальної і Комісії державами-членами, на території яких виникла значна | аварія. У повідомленні детально вказується назва держави, назва та І адреса органу, відповідального за надання інформації, дата, час, $ місце такої аварії, включаючи адресу підприємства, на якому вона І трапилася, короткий опис обставин, зокрема відомості про хімічні і речовини, їх вплив на людей і довкілля та вжиті заходи і І невідкладні дії щодо попередження повторної аварії. *
Затримка надання цієї інформації може мати місце лише у ви-падках доцільності завершення правового дослідження справи.
Зазначеною Директивою визначаються юридичні засади функціонування компетентного органу, відповідального за вико-нання вимог цієї Директиви, допоміжні технічні структури, ор-ганізація та здійснення системи інспектування та контролю, функціонування системи інформування, порядок заборони технічної експлуатації екологічно небезпечних підприємств, вста-новлюються межі конфіденційності інформації, засади діяльності спеціалізованого Комітету як допоміжного органу Комісії, особли-вості здійснення Директиви, її чинності та відміни Директиви 82/501 ЄС з часу набрання чинності Директивою РЄС від 9 грудня 1996 p.*.
Очевидно, що значна частина принципів зазначеної Директиви могла б бути гармонізована у законодавчих актах, спрямованих на деталізацію положень ст.ст. 50—59, 66 Закону «Про охорону навко-лишнього природного середовища» — у спеціальному законодавче-
му акті або у кількох законах, зокрема у можливому законі про еко-логічну (природно-техногенну) безпеку.
З цього приводу певний законотворчий та науково-практичний інтерес викликає Конвенція ЄС про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього се-редовища, від 21 червня 1993 р. (Лузано)1.
Держави — члени Європейської Співдружності взяли на себе зобов'язання не погіршувати якість життя людини, зокрема через довкілля, здоров'я та природу, усвідомлюючи, що людина та власність піддаються особливій небезпеці внаслідок певної діяль-ності, та зважаючи на те, що викиди речовин, які трапилися в одній державі, можуть спричинити шкоду іншій державі, а тому проблеми, пов'язані з компенсацією шкоди, мають інтернаціональ-не походження. Основною метою Конвенції є гарантування відповідного відшкодування шкоди, яка була заподіяна внаслідок впливу, небезпечного для довкілля.
Аналіз змісту цієї Конвенції дає можливість констатувати, що в ній містяться норми трьох основних видів:
а) загальні норми, які характерні для будь-якої конвенції (про постійні органи, їх функції, порядок внесення змін до параграфів, додатків, вимоги щодо підписання, ратифікації, набуття чинності, чинність стосовно території, застереження, розірвання, повідо-млення тощо);
б) спеціальні норми, що визначають особливості компенсації шко-ди володільцем (оператором) небезпечної діяльності, межі та обсяги відповідальності, звільнення від відповідальності, підстави відповідальності, гарантії відповідальності, надання інформації тощо;
в) професійні норми, що регламентують порядок здійснення су-дочинства: встановлення підсудності, строки позовної давності, строки порушення справи з часу скоєння (настання) інциденту внаслідок небезпечної для людини і довкілля діяльності та ін.
Відповідно до Конвенції небезпечною діяльністю визнається будь-яка професійна діяльність, у тому числі така, що проводиться органами влади, якщо вона пов'язана:
а) з виробництвом, поводженням, зберіганням, використанням або викидом однієї чи більше небезпечних речовин чи будь-якими операціями щодо наведених дій із цими речовинами;
б) з виробництвом, культивуванням, поводженням, зберіган-ням, використанням, знищенням, видаленням, викидами або будь-якими іншими операціями, під впливом яких генетичне змінюють-ся організми, спостерігаються генетичні зміни та умови, за яких виявляються такі зміни, умови значного ризику для людини, довкілля та власності, або виникають мікроорганізми як результат властивостей цих дій та створюються умови значного ризику для
людини, довкілля і власності внаслідок їх патогенного або токси-кологічного впливу;
в) з операціями щодо влаштування або розташування кремації, обробки, поводження або переробки відходів, що проводяться в обсягах, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності;
г) з операціями влаштування постійного складування відходів.
Під небезпечними речовинами Конвенція розглядає речовини чи суміші, що мають властивості, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності.
Шкода за Конвенцією означає:
а) втрату життя або пошкодження здоров'я;
б) втрату або пошкодження об'єктів власності;
в) втрату або пошкодження природного середовища;
г) плату у межах запобігання будь-якій втраті або знищенню.
Конвенція не поширюється на випадки заподіяння шкоди радіоактивними речовинами й встановлює особливості відповідаль-ності за речовини, організми та відходи, які захороняються або розміщуються, за розміщення постійних сховищ відходів на випа-док інциденту з часу дії Конвенції.
Відповідно оператор, тобто особа, яка здійснює контроль за не-безпечною діяльністю, несе відповідальність за шкоду, заподіяну небезпечною діяльністю, яка призвела до інциденту під час або протягом періоду його керування цим процесом.
Якщо інцидент складається з тривалої дії, то усі оператори, що здійснювали контроль за небезпечною діяльністю протягом усієї дії, несуть персональну або колективну відповідальність. Якщо ж оператор здійснював контроль за небезпечною діяльністю у період настання інциденту і заподіяння часткової шкоди, то його відповідальність буде частковою.
У разі, коли інцидент складається із низки випадків, що ма-ють одне джерело, оператори, які працювали під час одного із них, несуть відповідальність персональну або колективну. Од-нак якщо оператор, що здійснював контроль за небезпечною діяльністю у період настання інциденту, заподіяв шкоду част-ково,