З огляду на вищевикладене варто передбачити в цьому розділі відповідні статті, у яких, зокрема, викласти, що завданням закону про екологічну безпеку є регулювання кола суспільних відносин у галузі забезпечення екологічної безпеки, спрямованих на досягнен-ня мети державної екологічної політики, забезпечення права гро-мадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, дотримання пра-вопорядку у цій сфері.

Норми цього закону передбачають створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і ЗДО-РОВ'Я довкілля та захист його у разі порушення, а також регулюван-ня відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з ме-

тою попередження погіршення екологічного стану, виникнення не-безпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юри-дичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнення еко-логічної небезпеки щодо ліквідації негативних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від шкідливих наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режи-му безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному і транснаціональному рівнях.

Цей закон бажано визнати спеціальним у галузі екологічної без-пеки, який базується на нормах Конституції України, Закону Ук-раїни «Про охорону навколишнього природного середовища», інших актів законодавства України.

У контексті закону необхідно визначити співвідношення зако-нодавства про екологічну безпеку та екологічного законодавства, яким доцільно присвятити окрему статтю закону.

Серед принципів правового забезпечення екологічної безпеки слід виокремити:—

гласність та демократизм у процесі прийняття рішень у галузі екологічної безпеки;—

компенсаційність шкоди, заподіяної навколишньому природ-ному середовищу, життю та здоров'ю людей порушеннями законо-давства про екологічну безпеку;—

поєднання засобів стимулювання і юридичної відповідаль-ності за порушення вимог законодавства про екологічну безпеку;—

міжнародне співробітництво у галузі забезпечення еко-логічної безпеки.

Поряд із загальноюридичними принципами доцільно закріпити галузеві принципи екологічної безпеки, якими визнати:—

гармонізацію законодавства України з міжнародними норма-ми і принципами в цій сфері;—

ліцензування та регулювання здійснення екологічно небез-печних видів діяльності;—

попередження виникнення аварій та катастроф;—

попередження виникнення небезпеки внаслідок природної стихії;—

реагування держави на наслідки аварій і катастроф;—

запровадження правового режиму зон надзвичайних еко-логічних ситуацій;—

відповідальність держави за настання надзвичайних еко-логічних ситуацій внаслідок стихійних природних явищ та юридич-них і фізичних осіб за небезпечний техногенний вплив на стан на-вколишнього природного середовища і здоров'я людей.

Пріоритетна вимога щодо забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля має досягатися завдяки:—

поліпшенню екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;—

стабілізації та поліпшенню екологічного стану в містах і про-мислових центрах України;—

формуванню збалансованої та безпечної системи природоко-ристування, здійсненню адекватних структурних реформ виробни-чого потенціалу економіки, екологізації технологій у промисло-вості, енергетиці, будівництві, агропромисловому секторі еко-номіки, на транспорті, в інших галузях господарювання;—

запобіганню збільшення рівня небезпечного забруднення та виснаження природних об'єктів;—

здійсненню перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих техно-логій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних про-цесів, застосуванню відновлювальних джерел енергії, вирішенню проблем знешкодження і використання всіх видів небезпечних відходів;—

налагодженню ефективного екологічного контролю за на-уково-дослідними роботами щодо створення небезпечних об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними наванта-женнями, раціональним використанням ресурсного і енергетич-ного потенціалу і розміщенням екологічно ризикованих продук-тивних сил;—

проведенню класифікації регіонів України за рівнями техно-генно-екологічних навантажень, створенню карт техногенно-еко-логічного ризику територій;—

розробці методології визначення ступеня екологічного ризи-ку для довкілля, зумовленого техногенними об'єктами та природ-ною стихією;—

проведенню досліджень з метою створення системи моделей моніторингу і контролю за небезпечними об'єктами у промисло-вості, енергетиці, будівництві, транспорті, сільському господарстві, інших галузях господарювання тощо.

Окрему норму доцільно присвятити державній політиці у галузі екологічної безпеки, яка формується та реалізується відповідно до ст. 16 Конституції України, згідно з якою забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського на-Роду є обов'язком держави.

Варто зазначити, що державна політика в галузі екологічної без-пеки реалізується шляхом розробки, погодження та виконання міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших про-грам, які спрямовані на втілення в життя пріоритетів екологічної безпеки, чіткого дотримання вимог законодавства у цій сфері.

Окрема стаття про норми, нормативи та вимоги екологічної безпеки має забезпечувати їх чітке визначення, закріплювати їх си-

стему з точки зору зовнішньої та внутрішньої екологічної безпеки, передбачити місце у системі екологічного законодавства України. Сьогодні екологічне законодавство як нормативи екологічної без-пеки виділяє:

а) гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі (ГДК);

б) гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного, іншого шкідливого впливу на нього (ГДР);

в) гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування (ГДВ).

Однак практично виявити порушення нормативів екологічної безпеки, особливо на рівні ГДК, ГДР, стає проблематичним через відсутність оптимальних технічних пристроїв та приладів, автома-тизованих систем контролю за персоніфікованим джерелом підвищеної екологічної небезпеки та синкретичним характером концентрації забруднюючих небезпечних речовин у довкіллі. Звідси — поширення латентності, порушення зазначених норма-тивів, ускладнення процесу притягнення винних осіб до юридич-ної відповідальності. Тому видається виправданим у системі нор-мативів екологічної безпеки передбачити простий показник — «рівні екологічно безпечної діяльності», які б відображали наявні кількісні характеристики рівнів екологічного ризику для конкрет-ної діяльності, виходячи із реальної наявності екологічно небез-печної речовини, або джерела іншої екологічної небезпеки і фіксування їх у відповідних документах (декларації, протоколі безпеки тощо). Це б, у свою чергу, значно спростило