Належне місце слід відвести нормам про форми участі гро-мадськості у забезпеченні екологічної безпеки, співвідношення екологічного законодавства і закону про екологічну безпеку та дію останнього у просторі, часі та за колом осіб.

У розділі «Право громадян на екологічну безпеку» бажано підкрес-лити провідне місце цього права у системі екологічних прав грома-дян та його особливості:

а) належність до конституційних прав людини;

б) відображення докорінного, доленосного, загальнолюдського природного права людини;

в) це право є показником формування реальної правової і еко-логічної політики держави;

г) право на екологічну безпеку є важливою цінністю людини, юридичною можливістю її безпечного існування в сучасних при-родно-техногенних умовах;

д) забезпечення рівних юридичних можливостей для будь-якої особи як людини і громадянина;

е) тісний зв'язок із захистом права на життя і здоров'я; ?<*

є) доцільність міжнародне-правового захисту у межах конвенцій і угод ООН, ЄС, інших міжнародних, регіональних організацій і об'єднань.

Поряд із цим варто відзначити, що:

1) це галузеве суб'єктивне право, яке знайшло своє відображен-ня в екологічному законодавстві;

2) воно тісно пов'язане із системою екологічних прав;

3) характеризує гуманістичну спрямованість екологічного права;

4) має переважно немайновий характер і передбачає охорону благ людини як біологічної та соціальної цінності, які зобов'язана захищати держава;

5) це обов'язковий правовий атрибут, який забезпечує спосіб життя людини у відповідній екологічній обстановці;

6) воно є елементом екологічного добробуту громадян України;

7) його персоніфікація зумовлена закономірностями взаємодії людини і навколишнього природного середовища, яке виконує роль місця, джерела і умови її біологічного існування і розвитку;

8) це інтегрована правова категорія, що синтезує у своїй основі низку складових екологічних галузевих прав:

а) право на стабільну якісну і безпечну екологічну обстановку;

б) право на екологічний добробут;

в) право на якісне, сприятливе, здорове й безпечне для здоров'я навколишнє природне середовище;

г) право на використання корисних властивостей природи — безпечних і необхідних для задоволення життєзабезпечувальних фізіологічних і духовних потреб;

д) право на захист життя і здоров'я від небезпечних природних умов і природно-антропогенних факторів;

е) право на інформацію про заходи екологічної безпеки.

Право на екологічну безпеку є абсолютним, виходячи з того, що всі повноваження щодо його належності і реалізації належать гро-мадянину, якому кореспондує обов'язок держави та всіх інших осіб утримуватися від його порушення.

Важливою особливістю закону має стати закріплення конкрет-них форм його реалізації.

Реалізація права громадян на екологічну безпеку має базувати-ся на загальному обов'язку законодавчих, управлінських, госпо-дарських та інших владних і неурядових структур забезпечувати у процесі їх діяльності екологічну безпеку шляхом:

а) здійснення законодавчої та іншої нормотворчої діяльності за вимогами державної екологічної політики та міжнародно-правових зобов'язань;

б) підтримання належного правопорядку в цій сфері з боку Уповноважених правоохоронних органів держави;

в) ефективного здійснення функцій спеціально уповноважени-ми органами управління у сфері забезпечення екологічної безпеки;

г) активної участі громадськості у здійсненні загальнодержав-них, регіональних та місцевих заходів щодо попередження настан-ня екологічного ризику та виникнення надзвичайних екологічних ситуацій;

д) неухильного виконання державою та юридичними і фізични-ми особами положень і вимог екологічної безпеки, що містяться у міжнародних, національних та інших екологічних програмах та політико-правових документах (Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природ-них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки);

е) створення державної системи оцінки екологічного ризику джерел підвищеної екологічної небезпеки та запобігання і реагу-вання на надзвичайні екологічні (природно-технічні) ситуації.

Важливою формою реалізації права громадян на екологічну без-пеку має стати суворе дотримання (виконання) громадянами Ук-раїни, іншими фізичними особами юридичних можливостей, зафіксованих у чинному законодавстві про екологічну безпеку.

Гарантіями реалізації зазначеного права доцільно законодавче визнати засоби політико-правового, організаційного, науково-технічного, економічного та власне юридичного спрямування.

Юридичними гарантіями доцільно визнати наявність розвине-ного законодавства у галузі екологічної безпеки, яке б базувалося на нормах Конституції України, міжнародне-правових документів; наявність інституційного та функціонального забезпечення; врегу-лювання правових процедур для реалізації думки громадськості та консультацій щодо забезпечення оцінки екологічного ризику та рівня безпеки у процесі прийняття рішень, які можуть викликати чи створити екологічну небезпеку та виконання нормативно-пра-вових можливостей громадянами у галузі екологічної безпеки, включаючи право на захист у органах різної юрисдикції, у тому числі в системі судових органів.

Серед гарантій важливо передбачити засоби інформаційного, реєстраційно-дозвільного, запобіжно-заборонного, інспекційно-контролюючого та примусово-забезпечувального характеру, які у поєднанні створять систему державно-правового гарантування ре-алізації і захисту права на екологічну безпеку.

У наступному розділі — «Державне регулювання відносин у галузі екологічної безпеки» бажано визначити межу державного регулюван-ня відносин у цій сфері; систему та повноваження органів держа-ви, інших структур, на які покладається регулювання цих відносин. Тут же можна викласти сферу законодавчого регулювання Верхов-ної Ради України, повноваження Верховної Ради Автономної Рес-публіки Крим, делеговані повноваження органів місцевого само-врядування у системі нормативно-правового регулювання відносин у галузі екологічної безпеки.

Далі доцільно викласти функціональні повноваження Кабінету Міністрів України, постійно діючої комісії з питань техногенне-

екологічної безпеки та підпорядкованих їй структур на місцях, цен-тральних органів виконавчої влади — Мінекоресурсів України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства охорони здоров'я, інших органів центральної вико-навчої влади, уряду Автономної Республіки Крим та регіональних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

У центральному розділі — «Механізми забезпечення екологічної безпеки» — бажано сконцентрувати правові норми, які б визначали основні організаційні та економіко-правові важелі оцінки еко-логічного ризику різних об'єктів діяльності і спрямовувалися на його попередження й забезпечення екологічної безпеки. Такі ва-желі бажано орієнтувати, насамперед, на здійснення заходів пре-вентивного