У той же час не виключається і більш широке розуміння еко-логічної безпеки в довідковій та енциклопедичній літературі. Най-поширенішим є таке визначення екологічної безпеки:

а) забезпечення гарантії попередження екологічно значних ка-тастроф та аварій внаслідок сукупності дій, станів і процесів, що прямо або опосередковано призводять до цих подій;

1 Див.: Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю. Тихомирова. — М., 1997. - С. 47.

2 Див.: Качинський А.Б. Сучасні проблеми екологічної безпеки України. — К.: Національний інститут стратегічних досліджень. — 1994. — Вип. 33. — С. 8.

б) ступінь відповідності наявних або уявних (прогнозованих) екологічних умов завданням збереження здоров'я населення і забез-печення тривалого та стійкого соціально-економічного розвитку;

в) комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний ба-ланс на землі та в будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політичне готове людство'.

Очевидно, що тут виділяються різні рівні екологічної безпеки — глобальна, регіональна, наукова, локальна та місцева.

Привертає увагу визначення екологічної безпеки, наведене в еколого-правовій літературі, в якому деталізуються окремі ознаки цього поняття. Так, Г.П. Серов визначає екологічну безпеку особи, суспільства і держави як стан захищеності життєво важливих інте-ресів особи, суспільства і держави у процесі взаємодії суспільства і природи від загроз:

а) з боку природних об'єктів, властивості яких змінені забруд-ненням, засміченням внаслідок антропогенної діяльності (виник-нення аварій, катастроф, здійснення тривалої господарської, військової та інших видів діяльності) чи навмисно з метою еко-логічних диверсій, агресії або природних явищ та стихійного лиха;

б) зумовлених знищенням, пошкодженням або виснаженням природних ресурсів (загроза незабезпечення суспільства і держави природними ресурсами)2.

Важливою доктринальною тезою є положення про те, що стрижнем концепції екологічної безпеки є теорія екологічного ри-зику і прикладна її частина — визначення рівня прийнятного ри-зику3.

З огляду на вищенаведені доктринальні підходи спробуємо сис-тематизувати визначення екологічної безпеки, які містяться в зако-нодавчих та підзаконних актах.

Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколиш-нього природного середовища» визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпе-чується попередження погіршення екологічного стану та виник-нення небезпеки для здоров'я людей. Вона гарантується громадя-нам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ч. 2 ст. 50 Закону). Можна припустити, що еко-логічна безпека подається в об'єктивному (ч. 1 ст. 50 Закону) та

1 Див.: Реймерс Н.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды: Словарь-справочник. — М.: Просвещение, 1992. — С. 20.

г Див.: Серов Г.П. Правовое регулирование экологической безопасности при осуществлении промышленных и иных видов деятельности. — М., 1998. - С. 33,

3 Див.: Яблоков А.В. Экологический риск и национальная безопасность // Экономика. Предпринимательство. Окружающая среда. Международный научно-практический журнал. — 1994. — № 1. — С. 20.

суб'єктивному значенні (ч. 2 ст. 50 Закону), беручи до уваги, що за-коном вона гарантується як певна юридична можливість, тобто, суб'єктивне право громадян України, яке можна ідентифікувати з екологічним правом громадян на безпечне для життя і здоров'я на-вколишнє природне середовище, закріплене ст. 50 Конституції Ук-раїни та ст. 9 вищезазначеного екологічного закону.

Із змісту ч. 1 ст. 50 Закону випливає також і те, що в законі юридичне зафіксовано спробу визначити екологічну безпеку як відповідний біологічний, хімічний, фізичний стан середовища, що не є небезпечним для здоров'я людей. При цьому це має бути са-ме такий стан довкілля, за якого здійснюється система поперед-ження настання небезпеки, тобто загрози.

Зрозуміло, що ця модель юридичного оформлення дефініції екологічної безпеки є не дуже вдалою, враховуючи надзвичайну складність визначення тієї межі якості природного оточення, яке зумовлює активне здійснення системи попереджувальних дій щодо відвернення погіршення екологічного стану та унеможливлення настання загрози, тобто ризику для здоров'я людей. Незрозумілим із змісту коментованої статті є й питання про те, хто визначає стан довкілля і забезпечує реалізацію превентивних заходів — чи це є обов'язком держави, її контролюючих органів, чи фізичних і юри-дичних осіб, діяльність яких призводить до погіршення екологічно-го стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей?

Логічне тлумачення положень зазначеної норми дає можливість дійти висновку, що оскільки держава прийняла цей закон, то га-рантування системи екологічної безпеки має покладатися саме на неї в особі органів, які мають відповідні повноваження щодо забез-, печення екологічної безпеки. За таких умов проглядається нена-вмисне амністування тих фізичних і юридичних осіб, які експлуа-тують екологічно небезпечні об'єкти і створюють загрозу для при-родних систем і людини. Зовсім не регламентовано питання про відвернення загрози та не визначено відповідальних суб'єктів, які мають забезпечувати відвернення настання природної небезпеки внаслідок природних аномалій та природних стихійних явищ. Хо-ча очевидно, що у першому випадку обов'язки щодо гарантування екологічної безпеки мають покладатися на фізичних і юридичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності або ек-сплуатують аналогічні об'єкти. В іншому — це прямий обов'язок держави та відповідних органів влади, які виступають гарантом екологічної безпеки перед суспільством та конкретною особою, що проживає або перебуває у межах України.

Узагальненість коментованого визначення екологічної безпеки вказує на певні законодавчі прогалини, що особливо має познача-тися саме на принципі застосування відповідних норм про еко-логічну безпеку.

У той же час у визначенні очевидні й вади юридичної техніки, оскільки поза його межами залишилася сукупність заходів, за до-

помогаю яких має гарантуватися екологічна безпека та Імовірні суб'єкти їх реалізації. А це, в