Зазначені недоліки та прогалини в юридичному визначенні еко-логічної безпеки зумовлюють доцільність подальшого творчого по-шуку найбільш оптимальних підходів для того, щоб воно було найбільш лаконічним і в той же час зрозумілим, адресним і спри-яло здійсненню конкретних дій чітко визначених суб'єктів, зо-бов'язаних забезпечувати таку якість довкілля, яке було б безпеч-ним для будь-яких живих організмів біосфери і позбавленим будь-яких загроз, особливо для людини, суспільства і держави.

Маємо відзначити й ту обставину, що законодавчий акцент на реальний, фізичний стан навколишнього природного середовища людини та інших елементів біосфери фактично не справив належ-ного впливу на державу, її інституції, відповідних фізичних і юри-дичних осіб щодо ефективного відвернення природної і техноген-ної небезпеки.

Сьогодні можна констатувати і те, що легалізована законодавча модель визначення екологічної безпеки не знайшла позитивної ап-робації у практиці і підлягає певному коригуванню з урахуванням реального рівня небезпеки, що виникає внаслідок різних джерел екологічно небезпечного впливу, з акцентуванням уваги на здійсненні системи профілактичних заходів на локальному, місце-вому, регіональному, національному та транснаціональному рівнях.

Тому сучасна еколого-правова наука має більш ретельно та по-глиблено проаналізувати причини відставання відповідних право-вих моделей екологічної безпеки, звернувши особливу увагу на спеціальні та власне юридичні ознаки цього поняття, для того, щоб виробити найоптимальніші науково-практичні інструмен-тарії, здатні фактично забезпечити ефективність законодавства у цій сфері та систему найбільш надійних гарантій екологічної без-пеки.

У цьому плані безперечний інтерес викликає «Державний стан-дарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визна-чення»1, який визначає безпеку населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища як відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди. Водночас у довідковому додатку до цього стандарту екологічна безпека розгля-дається через призму відсутності дій, станів та процесів, які прямо чи опосередковано призводять до суттєвих збитків для навколиш-нього природного середовища, населення та матеріальних об'єктів.

' Див.: Державний стандарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення. ДСТУ 2156-93. Видання офіційне. — К.: Держстан-дарт України. — 1994.

Показово, що цей стандарт, як підзаконний нормативно-право-вий акт, не сприйняв законодавчу формулу визначення, що міститься у ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього природно-го середовища», іншим способом формулює ознаки екологічної безпеки, пов'язуючи їх з відсутністю небезпеки, яка, судячи з на-веденого змісту, базується на принципі ризику, здатного призвести до заподіяння шкоди.

Можна, звичайно, дивуватися, що у наведеному стандарті спо-стерігається очевидне порушення принципу законності, відхилення від відтворення законодавчої дефініції, проводиться формалізація екологічної безпеки на дещо інших ознаках, зокрема як певного наслідку, що пов'язується із заподіянням шкоди зазначеним об'єктам та благам.

І це при тому, що стандарт продукує розкриття екологічного ризику як імовірності негативних наслідків від сукупності шкідли-вих впливів на навколишнє природне середовище, які спричинягр ють незворотну деградацію екосистеми'. НІ

У наведених визначеннях привертають увагу кілька положень*;; По-перше, у першому визначенні йдеться про «ВІДСУТНІСТЬ недопу-стимого ризику» (підкреслено мною. — В.А.). Отже, безпека перед-бачає ризик допустимий, тобто у певних межах або рівнях, що має важливе методологічне значення. Це означає, що ризик має бути певною мірою дозованим, регульованим як з точки зору можливих техногенних навантажень, так і природних, стихійних загроз. По-друге, очевидно, що безпека є певним технічним, економічним та соціальним станом, за якого регулюються чи мають регулюватися відповідні рівні ризику. По-третє, допустимий ризик має забезпе-чувати будь-яку можливість відвернення заподіяння шкоди, оскільки недопустимий ризик пов'язується із її настанням, тобто встановлюється відповідна формула залежності:

а) екологічна небезпека — недопустимий ризик + шкода;

б) екологічна безпека — допустимий ризик — відсутня будь-яка форма шкоди, тобто виключаються будь-які негативні наслідки.

Однак стандартизоване визначення екологічного ризику дещо ускладнюється наслідками, оскільки пов'язується з імовірністю їх настання із «незворотною деградацією екосистеми». Тобто, йдеть-ся про такі рівні негативних шкідливих впливів, які створюють за-грозу довкіллю, людині і суспільству в цілому. Все це зумовлює доцільність нагальної регламентації рівнів екологічного ризику за-лежно від джерел його походження.

Зважаючи на це, питання забезпечення екологічної безпеки ма-ють торкатися регулювання різних станів, процесів та дій на технічному, технологічному, фізико-хімічному, організаційному,

' Див.: Державний стандарт України. Безпека промислових підприємств. Терміни і визначення. ДСТУ 2156-93. Видання офіційне. — К.: Держстан-дарт України. — 1994.

зокрема соціальному та правовому рівнях. Власне про це йдеться у рекомендованому визначенні екологічної безпеки.

Проте при детальному аналізі стандарту в частині загальної ка-тегорії безпеки і спеціальної екологічної безпеки проглядаються де-які відмінності стандартизованих підходів. У першому — йдеться про відсутність неприпустимих ризиків, тобто, поза межами або тих, що перевищують відповідні межі (рівні), показників. У друго-му — вказується на ризик, спроможний у процесі реалізації при-звести до будь-якої шкоди, тобто моральної чи матеріальної. Тому настання ризику у будь-якій формі, що призводить до негативних наслідків, є підставою стверджувати про порушення права людини на безпеку у відповідній сфері. Таке широке розуміння безпеки на-вряд чи є виправданим як з теоретичної, так і з практичної точки зору, оскільки будь-яка діяльність у тій чи іншій сфері є ризикова-ною. Але рівні цього ризику неоднакові через свою загрозу для життя і здоров'я людини та інших благ, що використовуються нею, суспільством та державою.

Ще більше значення має градація рівнів екологічного ризику, адже практично будь-які викиди забруднюючих речовин, випадки іонізуючого, радіаційного, фізичного або біологічного впливу на довкілля змінюють його стан, тобто якість, а тому призводять не тільки до моральної, але й