Отже у сучасному нормативно-правовому регулюванні еко-логічної безпеки неприпустимий ризик має вимірюватися вищена-веденими показниками. І тільки за умови, що такий ризик у виз-начених величинах спроможний викликати будь-яку шкоду.

Дещо іншим чином визначено поняття екологічної безпеки, а саме як відсутність дій, станів та процесів. Тут вже йдеться про можливі носії ризику, а не власне ризик. Хоча в той же час у стан-дарті екологічна безпека пов'язується прямо чи опосередковано зі збитками для довкілля, людини та різних матеріальних об'єктів. У юридичному аспекті варте уваги питання про можливість заподіян-

ня шкоди не носію прав та обов'язків (правосуб'єктній особі), а відповідним благам — довкіллю, матеріальним цінностям тощо. Вважаю, що категорії «шкода», «збитки» тощо можуть пов'язувати-ся тільки із правосуб'єктною особою — громадянином, суспільством, державою, юридичною особою. Саме цим суб'єктам завдається шкода як власникам або користувачам відповідного майна, довкілля чи їх елементам, оскільки внаслідок небезпечних дій знижується чи деградується їх якісний стан або знищується як певний матеріальний осередок чи умова життєдіяльності. Тому вва-жаю, що і в цьому аспекті стандартизована модель заподіяння шко-ди потребує відповідного уточнення.

До того ж слід наголосити, що збитки мають характер суттєвих. Ознака «суттєвий» в юридичному аспекті чітко не визначена, вра-ховуючи, що вона подається через оціночну категорію, розуміння якої залежить від коментатора, його знань, досвіду тощо. Визначи-ти суттєвість у кожному конкретному випадку через відсутність відповідних легалізованих роз'яснень просто неможливо, а тому аморфність та невизначеність останньої не тільки не пояснює суті екологічної безпеки, а значно ускладнює цей процес, оскільки на-явність ризику потрібно ще довести. Треба взяти до уваги, що сьо-годні у законодавстві не існує чіткої відповіді на питання про те, які дії, етапи та процеси можуть завдавати суттєвих збитків вище-зазначеним об'єктам. А тому запропоновані стандартизовані варіанти у викладених формулах не є абсолютно виправданими та практично неприйнятними, хоча і відображають особливості істот-них ознак екологічної безпеки (відсутність неприпустимого ризику та шкоди людині і навколишньому природному середовищу).

Для повноти дослідження проблеми доцільно проаналізувати положення і такого політико-правового документа, як Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, зокре-ма про визначення національної безпеки як стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, що є необхідною умовою збережен-ня та примноження духовних і матеріальних цінностей. Вона дося-гається проведенням виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сфе-рах та, зокрема, в екологічній сфері діяльності. Отже, концепція передбачає й особливу сферу національної безпеки — «екологічну національну безпеку», що має принципове значення для правиль-ного методологічного усвідомлення цієї проблеми.

Близькі або майже тотожні доктринальні визначення уже висвітлено на початку цього розділу. Тож зрозуміле й джерело їх походження та подальшої інтерпретації. А тепер звернемо увагу на деякі найважливіші істотні риси, зафіксовані у наведеному визна-ченні. Перш за все йдеться про стан захищеності життєво важли-вих інтересів особи, суспільства та держави, що виключає будь-які загрози для вказаних суб'єктів.

Стан захищеності може характеризуватися високим рівнем за-конності і правопорядку в країні, розвитком усіх ланок державних інституційних, суспільних утворень щодо захисту життєво важли-вих екологічних інтересів. Разом з тим стан захищеності держав-них, суспільних та особистих інтересів ще не гарантує аналогічної захищеності їх суб'єктивних прав, особливо на рівні юрис-дикційного захисту. Особливо це стосується екологічної сфери або захищеності екологічних інтересів особи, суспільства та держави.

Такого висновку можна дійти перш за все тому, що категорія «екологічні інтереси» досить узагальнена і зміст її чітко не визна-чений у чинному законодавстві навіть у поданні її через категорію законних інтересів.

По-друге, екологічні інтереси поки що неперсоніфіковані, а то-му можуть належати усім громадянам, суспільству, державі, що ус-кладнює процес їх захисту.

По-третє, у законодавстві відсутня чітка класифікація еко-логічних інтересів стосовно вказаних об'єктів, а тому говорити про їх захищеність (незахищеність) безпредметно.

По-четверте, екологічні інтереси не гарантуються конкретними нормами екологічного законодавства, а випливають із мети, за-вдань і характеру екологічних правовідносин і норм екологічного законодавства.

По-п'яте, екологічні інтереси реалізуються у процесі здійснен-ня сукупності екологічних заходів: організаційних, технічних, тех-нологічних, економічних, превентивних та у процесі забезпечення законності і екологічного правопорядку у державі, на відміну від екологічних прав, порушення яких дає підстави для їх поновлення та захисту в юрисдикційному, зокрема судовому порядку. Тобто, це такі природні і соціальне зумовлені потреби особи, суспільства і держави у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки, які випливають зі змісту норм екологічного законодавства та не забезпечені на сьо-годні системою юридичних засобів захисту'.

Не менш гіпотетичне доказування «стану захищеності» життєво важливих інтересів, якщо врахувати, що такі інтереси суспільства і держави не завжди збігаються, а ;нколи стоять на полярних по-зиціях або ж