Зони високого екологічного ризику — населені й індустріальні си-стеми та прилеглі до них території, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися стійкі негативні важкозворотні зміни навколишнього середовища, що становлять загрозу здоров'ю населення, утруднюють безпечне функціонування виробництва і транспорту, вимагають суттєвого покращення структури вироб-ництва і середовища проживання.

Зони підвищеного екологічного ризику — населені, індустріальні й природні системи, де в результаті господарської чи іншої діяльності людини відбулися помітні негативні, але ще зворотні (оборотні) зміни навколишнього середовища, які вимагають поверхового по-кращання структури виробництва і середовища проживання насе-лення, що зводиться лише до дотримання дисципліни вироб-ництва, охорони праці і дотримання норм екологічних вимог щодо навколишнього середовища.

Критерії зон екологічного ризику, кризи і лиха. При оцінці еко-логічного неблагополуччя населених й індустріальних систем в першу чергу використовують медико-біологічні критерії, такі, як погіршення здоров'я населення, збільшення дитячої смертності й смертності новонароджених, збільшення вроджених вад і різно-манітних видів захворювання, перевищення в біосубстратах люди-ни токсичних хімічних речовин тощо. Однак такі показники не завжди об'єктивні і залежать від соціально-економічних умов, етнічної структури населення, якості медичного обслуговування і медичної статистики. Тому для класифікації зон екологічного не-благополуччя міських й індустріальних систем велике значення має оцінка забруднення атмосферного повітря, питної води, грунтів, селітебних і прилеглих до них територій, які визначаються більш об'єктивними і незалежними методами.

При оцінці екологічного неблагополуччя природних систем ви-користовуються біотичні показники найбільш чутливих компо-нентів екосистеми: рослинності, тваринного світу і фунтів. Це більше 60 показників з різною поширеністю, достовірністю і зна-чущістю. Поєднання біотичних критеріїв із показниками забруд-нення повітряного простору, вод, виснаження ресурсів, деградації водних систем і геоекологічних порушень дозволяє проводити кла-сифікацію зон екологічного неблагополуччя.

Зони екологічного лиха, зони високого екологічного ризику ви-никали в Україні, як правило, не з вини населення і не з вини при-роди, а в результаті варварського використання ресурсів, нерозум-ного планування, дефектів будівництва та ін.

Як показує досвід екологічних експертиз, регулярне спостере-ження за екологічною ситуацією, упорядкування господарського використання природних ресурсів, розвиток соціальне орієнтова-ної структури виробництва дає суттєвий екологічний ефект і при-зводить у зонах надзвичайних екологічних ситуацій до помітного покращення екологічного стану і до переведення зон екологічного

лиха і дуже високого екологічного ризику в зони екологічної кри-зи і зони підвищеного екологічного ризику, а потім останніх — у зони помірного ризику.

Особливої актуальності в зв'язку з зазначеним набувають вимо-ги ст. 66 Закону України «Про охорону навколишнього природно-го середовища», що стосуються запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

При проектуванні й експлуатації господарських та інших об'єктів, діяльність яких може шкідливо вплинути на навколишнє природне середовище, розробляються і вживаються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

Державні органи з нагляду за безпечним веденням робіт у про-мисловості, ядерній енергетиці разом із спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів систе-матично проводять перевірку стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації.

Перелік екологічно небезпечних об'єктів визначається Міністерством екології та природних ресурсів України.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього при-родного середовища, підприємства, установи, організації зо-бов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і ор-ганізацій зобов'язані повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації їх наслідків, органам державної виконавчої влади, орга-нам охорони здоров'я, спеціально уповноваженим державним ор-ганам управління в галузі охорони навколишнього природного се-редовища і використання природних ресурсів.

Позитивним кроком, спрямованим на вирішення проблем, ви-никнення яких пов'язане з надзвичайними екологічними ситу-аціями, є прийняття Закону України від 8 червня 2000 р. «Про за-хист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»1, який містить визначення таких важли-вих термінів, як:—

надзвичайна ситуація техногенного та природного характе-2У — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на ок-ремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричи-нене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпеч-ною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, поже-жею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяль-ності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат;—

зона надзвичайної ситуації — окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру;—

аШШ — небезпечна подія техногенного характеру, що спри-чинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;—

катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків;—

об'єкт підвищеної небезпеки — об'єкт, який згідно із зако-ном вважається таким, на якому є реальна загроза виникнення аварій та/або надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території України, визначаються такі види надзвичай-них ситуацій:—

надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак-тивних,