Не менш важливим є встановлення показників захищеності та-ких інтересів у кожний конкретно-історичний період розвитку осо-би, суспільства і держави.

1 Див.: Андрейцев В.І. Екологічне право. Загальна частина: Курс лекцій в схемах. - К.: Вентурі, 1996. — С. 33.

У контексті нашого аналізу екологічні Інтереси зазначених суб'єктів уточнюються Концепцією зі спрямуванням на забезпе-чення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства, зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу, забезпечення територіальної цілісності та недоторканності кор-донів, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобут-ності громадян.

Із змісту Концепції випливає, що існують реальні загрози цим інтересам, зокрема в екологічній сфері:

а) значне антропогенне порушення та техногенна переванта-женість території України, негативні екологічні наслідки Чорно-бильської катастрофи;

б) неефективне використання природних ресурсів, широкомас-штабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих техно-логій;

в) неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;

г) негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяль-ності.

Виходячи з викладеного, нині важко говорити як про заверше-ний стан захищеності екологічних інтересів особи, суспільства, держави від існуючих реальних загроз, так і про збалансовану сис-тему національної екологічної безпеки та ідеальність запропонова-ного визначення.

Очевидно, що екологічні інтереси є категорією, яка перманент-но змінюється, оскільки досить мінливими і непередбачуваними є об'єктивні та суб'єктивні (відповідно природні та техногенні) еко-логічні загрози. Тому забезпечити захищеність таких інтересів є надзвичайно відповідальна і складна справа, оскільки необхідні гнучкі науково-технічні, інституційні, соціально-економічні, інформаційні, інноваційні та правові механізми, адаптовані до пев-них соціально-економічних, політичних та екологічних умов роз-витку.

За таких умов концептуальні ідеї національної екологічної без-пеки потребують корекції з огляду на особливості місцевої, регіональної, галузевої та транснаціональної безпеки та реальних засобів забезпечення правових потреб особи, суспільства і держа-ви. У цьому аспекті доцільною є екстраполяція вектора захище-ності не на інтереси, а на відповідні суб'єктивні екологічні права, визначені Конституцією України та Законом України від 25 черв-ня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища».

Тому виправданим видається акцентування уваги у національній екологічній безпеці на стан захищеності прав грома-дян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне сере-довище та його спорідненість з правом на екологічну безпеку лю-дини і громадянина від будь-яких загроз внутрішнього та

зовнішнього впливу. Такий спосіб забезпечення національної еко-логічної безпеки стає теоретично обгрунтованим і практично зро-зумілим, враховуючи реальну ситуацію та механізм державно-пра-вового регулювання у цій сфері.

Доцільно за таких умов вести мову про необхідність удоскона-лення цього механізму, особливо на юрисдикційному рівні, уточ-нення окремих ознак екологічної безпеки, що, безперечно, сприя-тиме практичній реалізації основних юридичних можливостей осо-би, суспільства і держави (держав) у сфері національної та глобаль-ної екологічної безпеки, ініціювання зближення їх правового регу-лювання та захисту порушених суб'єктивних прав у цій важливій сфері. Такий підхід має базуватися на реальній правовій основі ста-ну захищеності (незахищеності) права на екологічну безпеку як пріоритетного і абсолютного юридичного феномена у системі еко-логічних прав людини, інших фізичних і юридичних осіб, а у пе-редбачених законом і міжнародними договорами випадках — прав суспільства і держави.

У цьому плані певний інтерес викликають положення про доцільність розробки і послідовної реалізації концепції міжнарод-ної екологічної безпеки, що були висунуті у липні 1988 р. на чер-говій нараді Політичного консультативного комітету держав — учасників Варшавського Договору', за якою міжнародна екологічна безпека має сприяти сталому і безпечному розвиткові усіх держав і створенню сприятливих умов для життя кожного народу і кожної людини, що передбачає такий стан міжнародних відносин (підкреслено мною. — В.А.), за якого забезпечуватиметься збере-ження, раціональне використання, відтворення і підвищення якості навколишнього середовища.

З огляду на це, учасники наради високо оцінили діяльність ООН та її спеціального органу — Програми ООН з навколишньо-го середовища та роботу міжнародної комісії з охорони навколиш-нього середовища і розвитку, яка запропонувала розглядати еко-логічні проблеми не ізольовано, а у взаємозв'язку з проблемами війни і миру, роззброєння і розвитку, ліквідації відсталості і бідності, забезпечення гідного, здорового і безпечного життя на Землі2.

Зрозуміло, що наведені положення більшою мірою мають за-гальний геополітичний характер, але в той же час у них містяться досить істотні ознаки міжнародної екологічної безпеки як стану розвитку міжнародних відносин у сфері екології, які б мали спря-мовуватися на поліпшення довкілля, а отже і на його безпечність для життя усього живого на планеті. Тобто, екологічна безпека у

1 Див.: Совещание Политического консультативного комитета государств — участников Варшавского Договора. Варшава, 15—16 июня 1988 г. Доку-менты и материалы. — М.: Политиздат, 1988. — С. 18—19.

2 Див.: Там само.

міжнародній сфері — це ступінь розвитку міжнародного співробітництва та міжнародно-правового опосередкування еколо-го-правових зв'язків між державами та відповідних відносин у сфері екологічної безпеки, які забезпечують високу якість довкілля для життя і здоров'я людей та інших живих організмів у транскор-донному вимірі.

Очевидно, що йдеться про новаційний розвиток зовнішніх (міжнародних) відносин у сфері екологічної безпеки, які, звісно, не можуть не відображатися на характері юридичних зв'язків та відповідних правовідносин у сфері внутрішньої екологічної безпеки. Адже марно говорити про стандарти та перспективи міжнародної екологічної безпеки, якщо вони не відпрацьовані у національному вимірі країни або не забезпечені відповідними механізмами з ураху-ванням національних, регіональних та місцевих умов реалізації дер-жавної екологічної політики. Тому це спонукає державу і