суспільство гармонізувати свої ідеї та принципи забезпечення еко-логічної безпеки на рівні світових вимог та трансформувати но-ваційні процеси, відносини і норми на рівень світового співтовари-ства з метою створення збалансованої системи екологічної безпеки як імперативного чинника сучасного цивілізованого розвитку і га-рантії створення і захисту докорінного права на екологічну безпеку.
Ці ідеї були суттєво розвинуті на Конференції з навколишньо-го середовища, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 p., де було прийнято всесвітній план дій — Порядок денний на XXI століття. Як зазначається у преамбулі Порядку денного, єдиний спосіб забезпечити собі безпечне і краще майбутнє — вирішити екологічні проблеми і проблеми екологічного розвитку у комплексі та за спільним погодженням держав. А тому доцільно потурбувати-ся про те, щоб екологічні норми, включаючи норми, що забезпе-чують додержання стандартів охорони здоров'я і безпеки, не вико-ристовувалися як засоби довічної і невиправданої дискримінації або як замасковані торговельні обмеження1.
У цьому вбачається сенс сучасної гуманістичної екологічної політики держави щодо декларування і гарантування пріоритетних прав особи і суспільства на основі здійснення відповідної внутрішньої і зовнішньої функції держави — забезпечення еко-логічної безпеки.
Проведений аналіз теоретичних джерел, законодавчих та підза* конних актів, деяких політико-правових та інших нормативних до* кументів дає підстави стверджувати, що екологічна безпека є різно-плановою і поліфункціональною інтегрованою категорією, що відтворює реальне біолого-фізичне, технологічне, економічне та соціальне-правове явище, а тому може розглядатися через призму:
1 Див.: Программа действий. Повестка дня на XXI век и другие докумен-ты конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. Центр «За наше общее будущее». — Женева, 1993. — С. 1,3.
а) стану навколишнього природного середовища (фізико-біологічного підходу);
б) стану розвитку техніки і технологій, що виключають або зменшують рівні екологічної небезпеки (технологічного підходу);
в) стану економічного забезпечення екологічної безпеки (еко-номічного підходу);
г) стану розвитку відносин екологічної безпеки, що передбачає створення соціальної інфраструктури системи екологічної безпеки у широкому розумінні (соціального підходу);
д) стану захищеності екологічних інтересів особи, суспільства та держави, а також екологічних прав громадян, зокрема права на екологічну безпеку, гарантованого законами держави (державно-правовий підхід).
Саме у двох останніх контекстах екологічна безпека розгля-дається як різновид та складова національної і транснаціональної (глобальної) безпеки, що передбачає створення сталої системи еко-логічної безпеки, тобто сукупності соціально-правових і державно-правових інституцій, функціонування яких було б спрямоване на упередження будь-якої загрози для людини, суспільства і держави як основа задоволення національних екологічних інтересів та за-безпечення екологічних прав громадян.
За логікою система екологічної безпеки має включати збалансо-вану сукупність державно-правових і соціальних противаг щодо ви-никнення та відвернення різноманітних загроз:
а) природного походження, породжених або ускладнених наслідками природної стихії;
б) антропогенного (техногенного) походження як наслідок не-безпечної неконтрольованої (або недостатньо контрольованої) гос-подарської та іншої екологічно шкідливої і загрозливої діяльності.
В юридичному аспекті гарантування екологічної безпеки, тобто стану соціальної і правової захищеності, уможливлюється виконан-ням державою безпосереднього обов'язку — шляхом встановлення системи засобів забезпечення, регламентування прав на екологічну безпеку; регулювання відповідних суспільних правовідносин; виз-начення правового режиму здійснення екологічно небезпечної діяльності, форм реалізації суб'єктивних можливостей особи у цій сфері та способів і методик юридичного захисту, у тому числі юрисдикційного; визначення обсягу та видів відповідальності різних суб'єктів за порушення встановленого режиму, у тому числі створення умов екологічної небезпеки внаслідок прояву сил та явищ природної стихії та невиконання вимог, норм і нормативів екологічної безпеки та відповідальності (позитивної і негативної) за екологічний ризик із можливістю її ранжування.
Отже, обов'язковою ознакою сучасної екологічної безпеки є її регламентування і регулювання у відповідних правових приписах чинного законодавства як на рівні національних, так і на рівні міжнародне визнаних та легалізованих в Україні актів.
Варто зазначити, що екологічна безпека відображається у пра-вових приписах як певна сфера пріоритетності будь-якої діяль-ності, а у Законі України від 25 червня 1991 р. «Про охорону на-вколишнього природного середовища», Законі України від 9 люто-го 1995 р. «Про екологічну експертизу»1 та інших актах законодав-ства — як основний принцип еколого-правового регулювання та напрям державної екологічної політики України.
Правові приписи про екологічну безпеку містяться сьогодні на рівні конституційного, законодавчого та підзаконного нормативно-правового регулювання. Це означає, що екологічна безпека чітко отримала «статус» правової категорії, а норми, які регламентують відносини щодо її забезпечення, грунтуються у відносно окремому блоці законодавства України на рівні мети, завдань та механізму правового забезпечення.
Ці приписи містять чіткі імперативи щодо обов'язкового дотри-мання вимог, норм, нормативів екологічної безпеки особами, які здійснюють екологічно ризиковані види діяльності, та державою, як гарантом прав, і надають громадянам право на екологічну без-пеку як абсолютне конституційне і галузеве суб'єктивне право.
Вищенаведене дозволяє виділити найбільш суттєві ознаки, які притаманні екологічній безпеці як об'єкту права:
а) складова (елемент) національної та транснаціональної безпеки;
б) стан розвитку соціальних правовідносин та соціально-право-вих зв'язків уповноважених на дотримання екологічної безпеки громадян та інших уповноважених і зобов'язаних суб'єктів;
в) наявність системи державно-правових та інших соціальних засобів попередження виникнення різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності;
г) векторність на сферу екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, спроможних (здатних) призвести стан довкілля до рівня небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави;
д) упередження екологічно ризикованих дій, станів і процесів, здатних завдати суттєвої шкоди державі, суспільству чи окремій особі.
На підставі викладеного сформулюємо визначення екологічної безпеки як юридичної категорії — це складова частина національ-ної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і відповідних їм правових зв'язків, за якого системою правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантується захищеність