Проблеми кваліфікації злочинів проти довкілля.

Обговорення судової практики, а також аналіз норм які передбачають відповідальність за вчинене правопорушення і злочинів проти довкілля свідчить про те, що при застосуванні даних норм, природоохоронні органи і суди стикаються із рядом таких проблем як:

відсутність чіткого відмежування злочинів від адміністративних правопорушень.

прогалини в законодавстві.

встановлення розміру заподіяної шкоди.

неможливість притягнення до відповідальності всіх осіб які причетні до злочину.

проблема виконання принципу невідворотності відповідальності винних у скоєнні злочинів проти довкілля.

диференціації відповідальності залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння та особи злочинця.

Залежно від ступеня суспільної небезпеки відповідальність може бути як кримінальною, так і адміністративною. У Кодексах України про адміністративні правопорушення і Кримінальному Кодексі України є спеціальні розділи, де передбачені правопорушення і злочини у сфері охорони навколишнього середовища. Отже законодавець встановив два види відповідальності (адміністративну і кримінальну) за однорідні склади проавопорушення.

Питання про визначення виду відповідальності – адміністративної чи кріминальної розв’язується законодавцем, виходячи з його розуміння соціально – економічної шкідливості того чи іншого правопорушення. Якщо сферою адміністративного впливу в принципі можуть бути охоплені всі екологічні ???, то до складу злочинів входить лише їх певна частина, що становить найвищу соціальну небезпеку. Ступінь небезпеки визначається законодавцем шляхом описання складу екологічного правопорушення, за яке постає адміністративна або кримінальна відповідальність. Якщо склади співпадають, то більш висока ступінь суспільної небезпеки правопорушення визначається введенням додаткових ознак. Це – повторність правопорушення після застосування заходів адміністративного впливу, заподіяння значної шкоди охоронюваним об’єктам природи, здоров’ю і життю людей, наявність наміру.

Інколи розмежувальні ознаки напрацьовуються судовою практикою. А загалом поняття суспільної небезпеки екологічних ??? постійно розвивається і уточнюється, внаслідок чого з’являються нові склади і вдосконалюються існуючі.

Яскравим тому доказом є введення до діючого Кримінального кодексу України нових статей таких як порушення правил екологічної безпеки (ст. 236) невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237) 11 .

Таким чином можна констатувати, що всі екологічні злочини становлять специфічну кримінально – правову, а тим паче кримінологічну групу і мають свою внутрішню структуру. Це стосується і тих випадків коли і за зовнішніми проявами діяння, і за характером наслідків, і за мотивами вчинення деякі кримінально карані посягання на природу є схожими з аналогічними адміністративними правопорушеннями. Законодавець враховує характер протиправної поведінки, той незаперечний факт, що воно може набувати різного ступеня суспільної небезпеки, а отже, вимагає адекватного правового реагування.

В діючому ККУ об’єднані діяння що являють собою екологічну небезпеку для суспільства. Це всі види забруднення навколишнього середовища; проведення робіт, що руйнують природні системи; порушення правил охорони земель, надр, лісів, тваринного світу, прирдно – заповідних комплексів, які вчинені після застосування адміністративного стягнення або заподіяли шкоду навколишньому середовищу, здоров’ю людей чи народному господарству. На даний час всі елементи навколишнього середовища поставлені під кримінально-правову охорону від різноманітних дій, що завдали їм великої шкоди. Водночас з розширенням поля природних об’єктів, що охороняються кримінальним законом було доцільно значно звузити сферу кримінальної відповідальності введенням додаткових критеріїв (підемо в) криміналізації. Насамперед маються на увазі критерії, що стосуються наслідків екологічних посягань. Більшість складів цих злочинів сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життю людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використати оціночні ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різним видам живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку. Частка цієї шкоди може виявитись відразу, частка – через певний проміжок часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати не розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу.

Екологічним законодавством передбачається такі способи (методи) обчислення шкоди заподіянної екологічними правопорушеннями:

нормативний – визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища;

витратний – відповідальність за порушення екологічного законодавства;

таксовий – застосування такс для обчислення розміру шкоди заподіяної внаслідок незаконного природокористування;

розрахунковий – обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил використання та охорони природних ресурсів.

Одним із нормативно-правових актів визначення збитків у екологічній сфері є “Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природнє середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємтсв, установ і органів 11 .

Треба враховувати також критерії криміналізації, що стосуються змісту самого діяння і ситуації його скоєння. Це такі ознаки, як спосіб, знаряддя і засоби вчинення посягання на природу, та місце, час і обстановка даного посягання. Так, підвищену суспільну небезпеку становить незаконне полювання на тварин способом масового знищення звірів, або за попереднім зговором групою осіб. До способів масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу потрібно відносити такі прийоми полювання, які мають загальнонебезпечний або винищувальний характер і здатні викликати