Біоетична освіта в Україні: стан та перспективи.

Специфіка сучасних інноваційних процесів в освіті полягає у тому, що вони відбуваються у контексті глибоких світогляднх зламів. Під загрозою опинилося життя на планеті і культурна цілісність вітальності постала у новому, незвичайному освітленні.

Фантастичні успіхи біотехнологій наприкінці ХХ ст. породили цілий спектр світоглядноетичних проблем, пов’язаних зі ставленням до життя людини, тварин, природи, живого взагалі. Поява генної інженерії створила надзвичайно тривожну ситуацію, оскільки використання її досягнень щодо різноманітних форм життя привідкрило “скриню Пандори” – можливість створення “біологічної бомби”, менш дорогої ніж ядерна, але й з меншими можливостями для контролю.

Все це породило страх, зумовлений вірогідністю того, що в майбутньому людина може змінити біосферу, екосистему і саму себе. Тому не дивно, що в середині ХХ ст. формується нова система знань про межі допустимих маніпулювань життям і смертю, новий регламентуючий стрижень, знайдений людством, як перешкода для самознищення і як охорона життя взагалі – біоетика.

Біоетика виникає і розвивається на Заході. Що ж відбувається в Україні? Так, в 1998 році при Президії НАН УКраїни створено Комітет з біоетики, який очолив академік НАН УКраїни Ю.І.Кундієв, створено Українську асоціацію з біоетики – громадську організацію, яка ставить за мету розвиток і поширення біоетики в Україну, інколи проводяться різні симпозіуми і конференції, присвячені біоетичним проблемам, і більше нічого. Наша держава в питаннях біоетичного розвитку з відомих причин відстає навіть порівняно з Росією, де вже тривалий час працює загальноакадемічна програма РАН “Людина, наука, суспільство: комплексні дослідження”[ , 25].

На симпозиумі “Біоетика на порозі третього тисячоліття”, який проходив в січні 2001 року у Харкові, професор А.Божков серед головних завдань, які, на його думку, стоять сьогодні перед біоетикою, виділив наступне завдання – формування біоетичної ментальності за допомогою освіти.

У “Концептуальних засадах гуманітарної освіти в Україні (вища школа)” говориться про необхідність “приведення гуманітарної освіти і виховання студентів у відповідності до тієї системи ціннісних орієнтацій та соціальних нормативів, які визначають поступ людської цивілізації на порозі третього тисячоліття” [2,2]. Відповідно, якщо ми не зуміємо сформувати і впровадити в життя концепцію біоетичної освіти, ми ризикуємо безнадійно відстати від розвинених країн світу, в коло яких прагнемо “інтегруватися”, попри всі свої пріоритети та колишні напрацювання. І саме розвиток біоетичної освіти сьогодні у світі стає ознакою цивілізованості.

Біоетика є обов’язковою дисципліною в усіх медичних закладах Заходу, її введено до навчальних програм у системі середньої освіти. В Україні мова навіть не йде про викладання біоетики в медичних навчальних закладах. А ми так клопочемось про підготовку майбутніх фахівців, про нову генерацію української інтелігенції…

В Україні медичні навчальні заклади, предметом вивчення яких є людина, віднесені, по суті, до технічних, а не до гуманітарних. Відсоток соціогуманітарних дисциплін в загальному об’ємі годин донедавна не перевищував 10%. Згідно з новими програмами він збільшився в 2,5 рази. Разом з тим, соціогуманітарні дисципліни відіграють тут роль “неорганічної прибудови”. Науково-технічний прогрес, швидка інтенсифікація медикоклінічної практики зумовлюють необхідність переходу до нового типу фахової медичної освіти, побудованої на гуманітарно-гуманістичних засадах. З огляду на це, в 1991 році Міносвіти України було запропоновано відповідну концепцію. Проте її неорганічність та несистемність обумовили суперечливі ціннісні орієнтації студентів – медиків, котрим важко збагнути, для чого майбутньому лікареві необхідна різноманітна гуманістика. Але, якщо дегуманізація та дегуманітаризація мають місце в медицині, яка максимально наближена до потреб конкретної людини , то годі говорити про інші, більш опосередковано задіяні на людський чинник сфери професійної діяльності та освіти.

Особливу відповідальність у вирішенні завдання професійної підготовки і у формуванні біоетично грамотної особистості, котра сприймає життя, як найвищу ціннісну категорію, повинні взяти на себе вузи і кафедри гуманітарного профілю, професорсько-викладацький корпус, фахівці-викладачі гуманітарних дисциплін, які, насамперед, покликані професійно творчо розвивати концепцію біоетичної освіти, адекватної потребам часу і здійснювати її практично в навчально-виховному і науково-дослідницькому процесах. У цій справі слід, в першу чергу, забезпечити перехід від “закритої” моноідеологічної методології дослідження і розробки біоетичних проблем та викладання спецкурсів з біоетики, до сучасної методології, яка виходить з принципу плюралізму наукових підходів та методик, відкритості до інноваційних точок зору, толерантності щодо ідей і концепцій, дискурсійного способу з’ясування істини.

Біоетична освіта покликана вирішити три проблеми. Перша проблема – антропологічна: що являє собою природа людини? На зміну антропоцентричній парадигмі біоетика пропонує “нову інвайронментальну парадигму”, головними орієнтирами якої, на думку М. Кисельова, є такі міркування:

Друга проблема – це проблема гуманізму: обробка каміння та перетворення мінералу на діамант. Тобто, вироблення усвідомлення того, що не тільки людина, а і все живе є єдиною універсальною цінністю, з якою повинні співвідноситися наукові, філософські, етичні, естетичні, правові, ідеологічні і технічні системи.

І третя – проблема гуманітарна, яка розкриває засоби здійснення цієї складної процедури, самооновлення, саморозуміння, виховання, соціалізації. Велику роль в цьому повинна відіграти самоосвіта. Сьогодні гуманістичною особистістю може вважатися не та людина, котра пасивно