Досить цікаво виглядає проблематика пошуку джерел. Ми переважно дивимося на американців і на Західну Європу. Але біоетичні мотиви відчутні вже в вченні про двонатурність сущого та моральність людини в українській гуманістичній філософії, у працях К. Транквіліона – Ставровецького, Г.Сковороди, Касіяна Саковича. Натуралістичний напрямок в етиці життя представляють праці В. Вернадського, Д. Чижевського і ін. Тепер ми маємо праці М. Кисельова, Ю. Кундієва, В. Кордюма та ін.

Біоетична освіта повинна стати найуніверсальною гуманітарною освітою, сенс якої полягає в прищепленні в розумовому розвитку молоді принципів критичного, адогматичного, діалогічного мислення. Наше суспільство, на жаль, й на сьогодні при всьому плюралізмі думок виявляє себе недіалогічним і паталогічно нерішучим. Це пов’язано з певними колізіями національної свідомості та самосвідомості. Загальновідомо, що візитною карткою українського світогляду є те, що він тяжіє до кордоцентризму, до “внутрішньої людини”. Цікавою є деталь, яку замітив В.Табачковський: “кожен етап якогось відродження (чи національного, чи соціального, чи економічного) в Україні починається з навернення до ідеалу західної “фаустової людини”. Й ми змушені борсатися між екстравертною та інтравертною активністю [3,135].

Західна людина прийшла до усвідомлення усього живого як універсальної цінності від розвиненого фаустизму. “Фаустова людина” зуміла побачити своє обмеження і почала сама собі активно ставити межі. Українська “внутрішня людина”, через перевагу в нашій самосвідомості жіночого, матріархального начала, не здатна активно діяти. А така нерішучість може сублімуватися у невротизований активізм, який може давати і чорнобилі, і що завгодно. Запобігти цьому може добре сформована і розвинута біоетична освіта.

Література