Трапляються випадки, коли вовки схрещуються зі свійською собакою й утворюються вовко-собачі гібриди. Вони більш небезпечні для тваринного світу, ніж вовки. Значної шкоди тваринному світу завдають звичайні бродячі собаки. Вони знищують диких тварин, нападають на свійських.

У гірських лісах Прикарпаття водиться чимало лисиць.

Живиться лисиця (conis vulpis) переважно мишовидними гризунами, різними птахами, в тому числі свійськими. Дуже обережний звір. Знищує значну кількість дрібних мисливських тварин, особливо зайчат та деяких мисливських птахів. Хутро її досить цінне. Лисиця народжує четверо-п’ятеро, іноді і більше лисенят.

На території гірських лісокомбінатів поширений ще один, досить великий хижий звір – рись (Lynx). Довжина тіла – 90-130 сантиметрів, вага – від дев’яти до п’ятнадцяти кілограмів. Полює рись на зайців, молодих кошенят, різних пташок. Може нападати на козуль, оленів і дрібну свійську худобу. Поселяється рись, здебільшого, в глухих ділянках високостовбурного старого лісу з густими заростями чагарнику.

У виводка буває двоє-четверо кошенят.

Незважаючи на зусилля лісової охорони, єгерської служби, підгодівлю, закладку солонців, боротьбу з браконьєрством тощо, поголів’я копитних зростає дуже повільно. В останні роки помітне навіть деяке зменшення таких звірів, як норка, видра та деяких інших.

До красивих і граціозних звірів середніх розмірів, що водяться в Карпатах, належить куниця лісова (martes foina). Це один з найцінніших хутрових звірів. Полювати на куницю дозволяється за спеціальними ліцензіями. Улюбленими місцями оселення куниці є листяні та мішані ліси, переважно старі ділянки з дуплястими деревами. У приплоді буває від двох до шести малят. Довжина тіла разом з хвостом досягає п’ятнадцяти сантиметрів. Хутро м’яке, густе і блискуче. Зверху темно-буре, коричнювате. На горлі і нижній частині шиї світло-жовта пляма. Живиться хижак дрібними гризунами, полює на білку. Може поїдати птахів, пташенят, яйця, комах, плоди, ягоди.

Раніше в карпатських лісах був поширений дикий кіт (silvestris), тепер він занесений до Червоної книги. Дикі коти ще зрідка зустрічаються у Верховинському та деяких інших лісокомбінатах. Оселяється у мішаних та листяних лісах. Живе у дуплах і старих норах. Веде нічний спосіб життя. У виводку буває троє-шестеро кошенят.

Живиться дикий кіт переважно мишовидними гризунами, рідше – дрібними птахами, влітку споживає плоди диких рослин. Як рідкісний зникаючий вид, взятий під повну охорону. Полювання на дикого кота суворо заборонено.

В Осмолодському, Вигодському, Брошнівському, Верховинському, Ворохтенському, Делятинському, Солотвинському, Болехівському, Кутському, Надвірнянському лісокомбінатах водяться благородні або карпатські олені (cervus elaphus). Це великі звірі, довжина тіла до 2-2,5 метра. Вага досягає 300-350 кілограмів. Полюбляють олені переважно гірські мішані та широколистяні ліси з галявинами і трав’янистою рослинністю. Самка приводить одного, рідше двох оленят. Живляться олені трав’янистими та чагарниковими рослинами, жолудями, плодами диких дерев. Взимку об’їдають пагони, кору, листя, деревні лишайники.

За розмірами оленю поступається лань. Довжина дорослої тварини близько 1,2-1,4 метра, вага – до 50-80 кілограмів. Ноги порівняно невисокі. Голова невелика. Шия довга, вуха великі. Роги на кінцях розширюються у вигляді лопатки з кількома пальцеподібними відростками.

На територіях Івано-Франківського, Коломийського та інших лісокомбінатів водяться козулі. Тварина середніх розмірів. Шерсть влітку руда, взимку – бурувато-сіра. Роги невеликі, вертикальні, з незначною кількістю відростків. Тримається негустих листяних або мішаних лісів з трав’янистим покривом, а також окремих лісових масивів і дібров. Самка народжує одне-двоє, рідше троє малят. Влітку козуля живиться трав’янистими рослинами, ягодами; взимку – гілками, корою та жолудями, які викопує з-під снігу. Полювати на козулю, як і на багатьох інших тварин, дозволяється лише за ліцензіями.

На територіях Шепарівського лісництва, Коломийського лісокомбінату, Майданського, Делятинського, Пукивського Тисменицького лісництв Івано-Франківського лісокомбінату зустрічаються лосі (Alces). Це великі і могутні звірі, довжина тіла яких сягає до трьох, висота – до 2,3 метра. Важить лось 300-350 кілограмів. Голова масивна, горбоноса. Ноги довгі, вуха великі. На спині високий загорбок, на шиї грива. Роги широкі, лопатоподібні. Шерсть на тілі темно-бура, на ногах білувата.

Влітку лось пасе траву, болотяну рослинність. А взимку живиться пагонами та гілками молодої верби, сосни, осики, об’їдає кору дерев. У місцях, де щільність поголів’я більша з оптимальну, він може завдавати шкоди лісам, особливо молодим посадкам. Спортивне полювання на лося дозволяється тільки по ліцензіях.

Досить поширена у наших лісах білка (Sciurus vulgaris carpathiens Pietr.). Хутро її в Карпатах чорне, в різних районах – бурувато-червоне. Водиться переважно у хвойних та мішаних густих високостовбурних лісах з добре розвинутим підліском. Зустрічається в садах і парках. Живе в гнізді, яке влаштовує в дуплах дерев, або будує його з сухих гілок, лишайників і моху. Приплід буває двічі на рік, від двох до десяти малят у кожному.

Основна їжа – насіння хвойних дерев, ягоди, горіхи, гриби, бруньки, іноді комахи. Чисельність поголів’я значною мірою залежить від урожаю хвойних. Якщо кормів удосталь, поголів’я білки зростає, нестача ж їх негативно впливає на розмноження. Білка промислового значення не має. Полювання дозволяється лиш в окремі роки і в певних місцях.

Водиться на Прикарпатті чимало зайців, хоча повної щільності їх не досягнуто. Зайці-русаки важать до семи кілограмів. У лісах тримаються галявини. Дають два-три приплоди на рік по двоє-четверо зайченят у кожному.

Живиться заєць тільки рослинною їжею – здебільшого трав’янистою. Перевагу надає злаковим і бобовим. Взимку обгризає кору молодих дерев і чагарників, а також садових культур. Полювання суворо регламентується.

На Прикарпатті „заяча” проблема вимагає особливої уваги. У зайця чимало ворогів. Його завжди переслідують мисливці, на нього полюють лисиці і вовки, бродячі собаки, здичавілі