Означені феномени мають, безперечно, екологічний характер. Вони здобувають логічне і обгрунтоване пояснення саме у рамках теорії природного добору та боротьби за існування. Так, обмеженість ресурсів і тенденція до швидкого розмноженая спричиняє конкуренцію за джерело їжі та боротьбу за існування. Як свідчить закон конкурентних взаємин Г. Ф. Гаузе, два види, що претендують на одну й ту саму екологічну нішу, не можуть нескінченно довго перебувати у стані стійкої рівноваги. Тобто витіснення одного з них неминуче. Теорія природного добору пояснює і можливість переходу організмів до іншої екологічної ніші. Саме боротьба за існування та її наслідки і спадкова (тобто, невизначена) мінливость створюють передумови вивільнення організмів від конкретних лімітуючих чинників, отже - перехід до нової екологічної ніші.

Наслідком екологічних взаємин живих істот та добору репродуктивно успішних видів чи організмів є вибіркове виживання одних та вимирання інших. Тобто - реальний процес функціонування та розвитку біосистем.

Отже, взаємодія у системі "організм - довкілля" призводять до боротьби за існування. Репродуктивні наслідки та вибіркове переживания породжують природний добір як головну творчу силу еволюції та усталення структури екосистеми і біосфери. Тому, очевидно, що екологія існує в тісних інтеграційних стосунках з теорією еволюції.

Сукупність всіх організмів, що створюють біом, а також різноманітних відносин, які пов"язують їх один з одним, і всіх їх взаємодій з довкіллям і є екосистема.

Вона містить в собі:

1.біом - фітоценози, зооценози, мікробіоценози, мікоценози і всі харчові і хорологічні зв”язки, які їх об"єднують.

2.фактори довкілля - екотоп (клімат, енергія, світло).

Стійкість природних екосистем - здатність зберігатися в умовах могутніх антропогенних впливів - визначається запасами рослинної маси і її щорічним відтворенням природним рослинним покривом.

Усе життя людини залежить від різноманітності і мінливості генів, видів, популяцій і екосистем. Велика частина біологічної розмаїтості Землі міститься в природних екосистемах лісів, саван, випасів і пасовищ, пустель, тундр, рік, озер і морів. Зменшення біологічної розмаїтості, що спостерігається в, дійсний час є в значній мірі результатом діяльності людини і являє серйозну загрозу для розвитку людства.

Екосистеми можна уявити у вигляді екологічних пірамід. За допомогою екологічних пірамід можна вивчати зміни, що відбуваються в екосистемах, а також взаємини видів. В екологічній піраміді кожен рівень означає визначений трофічний рівень. Екологічні піраміди бувають трьох типів:

1) Піраміди чисельності - показують кількість представників одного виду на кожному рівні. Такі піраміди зручні тим, що для їхнього створення потрібно тільки підрахунок представників одного виду. Але незручність цих пірамід у тім, що можуть виникати перевернуті піраміди в ланцюгах паразитів.

2) Піраміди біомаси - показують загальну масу представників виду на кожному рівні на даний період. Такі піраміди складати складніше, і вони теж можуть бути перевернутими, тому що однакова кількість біомаси різних видів може синтезувати різну кількість енергії.

3) Піраміди енергії - відображають швидкість синтезу енергії на кожному трофічному рівні. Вони є фундаментальними пірамідами, тому що не бувають переверненими, але для їхнього складання потрібно багато даних.

2. ВИДИ ОСНОВНИХ ЗАБРУДНЕНЬ ДОВКІЛЛЯ

Аналізуючи структуру та функції екосистеми, можна вивчати ті параметри стійкості та чутливості, що характеризують основні риси її поведінки. При цьому необхідно отримати відповідь на запитання: чи є новий стан системи стійким і чи спроможна екосистема зберегти свою структуру та функціональні властивості за впливу на неї зовнішніх і внутрішніх чинників? Саме оцінивши, наскільки стійкою є екосистема до впливу забруднень та антропогенних чинників, можна прийняти наукове рішення щодо проблеми екологічного нормування та збереження природи. При цьому цікавою є не лише стаціонарна поведінка при заданих початкових і граничних умовах, але і напрямок змін найважливіших параметрів стану.

Перевищення допустимих антропогенних навантажень на природне середовище, перевищення гранично допустимої кількості шкідливих хімічних та інших сполук знижує рівень екологічної безпеки. Оскільки екологічна безпека не є теоретично визначеною величиною, а екосистеми мають резерв міцності і здатні до опору антропогенному впливові, то порушення екобезпеки при забрудненні навколишнього природного середовища визначають як його небезпечний стан, що завдає шкоди екосистемі загалом і людині зокрема.

Забруднення навколишнього середовища - це небажана зміна її властивостей, що приводить чи може привести до шкідливого впливу на людину чи природні комплекси. Воно зменшує здатність природи до самовідновлення своїх властивостей. Звідси виникають екологічні проблеми, тобто проблеми взаємин суспільства і природи, збереження навколишнього середовища.

Особливо різко зросло навантаження на природу в другій половині XX століття.

Можна перерахувати основні види забруднень довкілля:

1) хімічне (надходження в навколишнє середовище шкідливих речовин і з'єднань);

2) радіоактивне;

3) теплове (неконтрольований викид тепла в навколишнє середовище);

4) шумове.

Здебільшого забруднення навколишнього середовища пов'язане з діяльністю людини, однак мають місце і викиди в результаті природних явищ.

Земля являє собою єдиний природний комплекс, тому забрудненню піддаються всі оболонки планети (літосфера, біосфера, гідросфера, атмосфера).

У літосфері (а також ґрунтовому покриві): відбувається утворення мільйонів гектарів порушених земель, що виникають в процесі будівництва і гірських розробок.

Наприклад: так звані бедленди (“дурні землі”), що цілком або майже цілком втратили своя продуктивність, займають 1 % поверхні суші.

Ще одна з причин забруднення - промислові і сільськогосподарські відходи (метали