Біотичні та абіотичні фактори

Зміст

Вступ

Тема даної роботи: „Біотичні та абіотичні фактори”.

Мета написання даної курсової роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних із сутністю біотичних та абіотичних екологічних факторів.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що екологічні фактори – це всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування. Екологічні дослідження, пов’язані з вивченням впливу екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів організмів. взаємозв’язків з довкіллям сьогодні набувають важливого значення в зв’язку з постійним погіршенням екологічного стану.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз літературних та наукових джерел з екології, біології, природознавства тощо;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.

В роботі розкриті наступні питання:

поняття, сутність та види екологічних факторів;

абіотичні фактори середовища та їхній вплив на живі організми;

біотичні фактори середовища, їхні види і вплив на живі організми.

При написанні роботи автором були використані підручники, монографії, періодичні видання, аналітичні статті з екології вітчизняних і зарубіжних авторів.

1. Поняття, сутність та види екологічних факторів

Екологічні фактори – всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосування настає смерть).

Раніше виділяли три групи екологічних факторів – абіотичні (неорганічні умови: хімічні й фізичні, такі, як склад повітря, води, ґрунтів, температура, світло, вологість, радіація, тиск тощо), біотичні (форми взаємодії між організмами – хазяїн – паразит) та антропогенні (форми діяльності людини).

Сьогодні розрізняють десять груп екологічних факторів (загальна кількість – близько шістдесяти), об’єднаних у спеціальну класифікацію:

за часом – фактори часу (еволюційний, історичний, діючий), періодичності (періодичний і неперіодичний), первинні та вторинні;

за походженням (космічні, абіотичні, природноантропогенні, техногенні, антропогенні);

за середовищем виникнення (атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні);

за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, енергетичні, термічні, біогенні, комплексні, кліматичні);

за об’єктом впливу (індивідуальні, групові, видові, соціальні);

за ступенем впливу (летальні, екстремальні, обмежуючі, мутагенні, тератогенні); за умовами дії (залежні чи незалежні від щільності);

за спектром впливу (вибіркової чи загальної дії).[7,c.73]

Одній й ті ж екологічні фактори неоднаково впливають на організми різних видів, які живуть разом. Для деяких вони можуть бути сприятливими, для інших – ні. Важливим елементом є реакція організмів на силу впливу екологічного фактора, негативна дія якого може виникати у разі надлишку або нестачі дози. Тому є поняття сприятлива доза, або зона оптимуму фактора й зона песимуму (доза фактора, за якої організми почуваються пригнічено).

Діапазон зон оптимуму й песимуму є критеріями для визначення екологічної валентності – здатності живого організму пристосовуватися до змін умов середовища. Кількісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид нормально існує. Екологічна валентність різних видів відрізняється одна від одної (північний олень витримує коливання температури повітря від –55 до 25-30оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5-6оС).

За екологічною валентністю організми поділяють на: стенобіоти – з малою пристосованістю до змін середовища (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби) та еврибіонти – з великою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, таргани, очерет, пирій). У межах еврибіонтів і стенобіонтів залежно від конкретного фактора організми поділяють на евритермні та стенотермні (за реакцією на температуру), евригалінні й стеногалінні (за реакцією на солоність водного середовища), еврифоти та стенофоти (за реакцією на освітлення).

Слід наголосити, що в природі екологічний фактори діють комплексно. Особливо важливо пам’ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли “сумаційний” ефект (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, до чого додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів – радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) дуже змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках.

Це питання на сьогодні ще мало вивчене, але через актуальність і велике значення перебуває в стані активного дослідження в усіх розвинених країнах.

Важливим є також поняття лімітуючи фактори, тобто такі, рівень (доза) яких наближається до межі витривалості організму, концентрація якого нижча або вища оптимальної. Це поняття започатковане законами мінімуму Лібіха (1840 р.) і толерантності Шелфорда (1913 р.). Найчастіше лімітуючи ми факторами є температура, світло, біогенні речовини, течії та тиск у середовищі, пожежі тощо.

Найбільше поширені організми з широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів. Найвища толерантність характерна для бактерій і синьо-зелених водоростей, які виживають у широкому діапазоні температур, радіації, солоності, рН.

Екологічні дослідження, пов’язані з вивченням впливу екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів організмів. взаємозв’язків з довкіллям, е предметом науки аутекології.

2. Абіотичні фактори середовища та їхній вплив на живі організми

Екосистеми випробують вплив таких зовнішніх стосовно них фізичних факторів, як сонячна радіація, температура зовнішнього середовища, іонізуюче випромінювання, вологість, атмосферний тиск й ін. Фізичні лімітуючи фактори в основному є зовнішніми стосовно екосистеми.

Основні екологічні фактори. Сонячна радіація

Сонячна радіація відноситься до числа факторів, що зіграли ключову історичну роль в еволюції біосфери. Ця еволюція, по образному вираженню Ю. Одума, була спрямована на "приборкування" сонячного випромінювання, і використання його корисних складових, ослаблення шкідливих і захист від них. Таким чином, світло - це фактор не тільки '' життєво важливий, але і лімітуючий, причому і на максимальному, і на мінімальному рівнях.[2]

Сонячне світло являє собою електромагнітне випромінювання з різними довжинами хвиль від 0,05 до 3000 нм і більше. Цей потік можна розділити на кілька областей, що розрізняються фізичними властивостями