В ринкових умовах механізми регулювання економічних відносин між господарськими суб'єктами реалізуються через взаємодію попиту та пропозиції. Вплив на ці два компоненти ринку і сферу, що пов'язує їх, є важливою передумовою формування вихідних стратегічних схем управління процесами екологізації. В літературі з проблем екологізації звичайно згадуються три ключові стратегії впливу на економічних суб'єктів з метою реалізації екологізації економіки: вплив на пропозицію; вплив на попит; вплив на взаємозв'язок між виробниками і споживачами. Схематично це показано на
рис. 1.1.

Крім того, відома ще й концепція платного природокористування. Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Сьогодні в країні прийнято 10 законів, прямо пов'язаних з проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики. Серед них: Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», «Земельний кодекс», «Водний кодекс», «Кодекс про надра», «Лісовий кодекс», закони «Про екологічну експертизу», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд», «Про відходи» та інші. Крім того, прийнято ряд інших законів, у яких вирішення екологічних проблем передбачене окремими підрозділами, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів.

Рис. 1.1. Схема реалізації стратегій впливу на суб'єкти з метою екологізації економіки

Перший експеримент з упровадження системи екологічних платежів був проведений у 1989-1990 рр. у м. Суми під керівництвом проф., д.е.н. О.Ф. Балацького. Всі підприємства міста, незалежно від форм власності, сплачували платежі, виходячи з обсягу атмосферних і водних викидів, кількості споживаної води, зайнятої землі та обсягу твердих відходів. Кошти збиралися в спеціальний екологічний фонд і витрачалися, згідно з рішенням міської Ради, на екологічні цілі. Через два роки цей експеримент був поширений на інші міста й області України і Росії. На початку 1990-х система екологічних платежів міцно увійшла в практику вже незалежних України, Росії та інших країн колишнього Радянського Союзу. У 1992 р. Україна стала першої з країн, що в законодавчому порядку прийняла систему платежів за забруднення і використання природних ресурсів (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Фактично система має дві основні частини:

1. Систему екологічних платежів.

2. Систему накопичення і витрати фінансових коштів (Позабюджетний Фонд).

Перша система включала чотири підсистеми: а) платежі за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами; б) платежі за забруднення атмосфери транспортними засобами; в) платежі за скидання стоків; г) платежі за складування твердих відходів. Система платежів за використання природних ресурсів розроблялася в подальші роки. Система послідовно включала такі види платежів:

платежі за використання прісної води (введені в 1994р.);

платежі за використання корисних копалин (1994);

платежі за використання лісових ресурсів (1995);

платежі за рослинні і тваринні ресурси (1996).

Система екологічних платежів (а з 1998 року - зборів) в Україні виконує дві основні функції: по-перше, збору і накопичення необхідних фінансових засобів для реалізації заходів екологічної спрямованості; по-друге, формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання предметів і послуг. При цьому ставки платежів (зборів) повинні відповідати декільком вимогам: а) відбивати основні закономірності (пропорції) впливу різних екодеструктивних факторів на економічні інтереси господарюючих суб'єктів; б) підтримувати рівновагу між інтересами виробників і споживачів продукції; в) враховувати загальну економічну ситуацію в країні і не викликати тотальних руйнувань економічної системи (зокрема, масового руйнування підприємств).

3. СУЧАСНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНОГО МОДЕЛЮВАННЯ

У процесі еволюції національних економічних систем та міжнародних економічних відносин поступово поглиблювалися кризові явища у взаємодії людини з природою, нагромаджувались арсенали зброї, вичерпувалися ресурси планети тощо, які наприкінці XX ст. перетворилися на реальну загрозу існування людської цивілізації. З метою послаблення, а в майбутньому навіть можливого вирішення екологічної, сировинної, паливно-енергетичної, продовольчої кризи, а також подолання мілітаристських тенденцій необхідно проводити активну політику регулювання народонаселення, створювати гуманістичну еколого-відтворювальну систему, боротися за гуманізацію науково-технічного прогресу. Важливим кроком у вирішенні глобальних проблем стало б формування загальнопланетарного уряду, наділеного відповідними правами і обов'язками.

Вищим ступенем сучасної інтернаціоналізації господарського життя є міжнародна економічна інтеграція. Вона представляє собою тісне зближення та об’єднання національних економік ряду країн на основі взаємопереплетіння їх економік та утворення загального ринку. Характерні риси економічної інтеграції країн можна звести до чотирьох основних позицій. По-перше, для такої інтеграції характерний дуже високий рівень МРП і господарської кооперації. Між пов’язаними інтеграцією країнами розвивається інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами та трудовими ресурсами. По-друге, ці країни встановлюють особливо сприятливі, пільгові умови для свого співробітництва, усуваючи торговельні бар’єри та інші обмеження. По-третє, вони проводять загальну, узгоджену внутрішню та зовнішню політику в торгівлі, сільському господарстві, транспорті, у валютній та іншій сферах. І по-четверте, в умовах економічної інтеграції сфери співробітництва країн постійно розширюються: здійснюються все нові й нові загальні проекти, створюються спільні підприємства, банки, валютні союзи, колективні валютні одиниці та ін.

Всередині 70-х років почалася екологічна криза, яка означає різке загострення суперечностей між людиною та природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природі внаслідок панування приватнокапіталістичної власності, істотного деформування соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, а також господарської діяльності людей, ірраціональних процесів народонаселення тощо.

Найважливішими ознаками цієї кризи є, по-перше, глобальні зміни клімату та виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище (потужність світової індустрії нині подвоюється кожних п'ять років), людської діяльності за межами планети (у космічному просторі), втягнення у процес виробництва всіх елементів біосфери (повітря, вода, рослинного і