Результатом неоколоніалістської політики у країнах, що розвиваються, зокрема політики «ножиць цін» на сировинні ресурси, є масове знищення лісів, передусім тропічних. Це робить неможливим їх відтворення і призводить до розширення пустель. За даними Інституту світових ресурсів, життя понад 1 млрд. людей періодично руйнують повені, нестача деревного палива, виснаження ґрунтів та водних джерел, зниження сільськогосподарського виробництва, зумовлені прямо або опосередковано втратою тропічних лісів.

Важливою ознакою екологічної кризи стала проблема відходів, тобто всього, що викидає людина у процесі виробничої діяльності, нераціональних форм організації відпочинку. Особливо шкідливі радіоактивні відходи, радіоактивні нукліди. Якщо до природних нуклідів живий світ пристосовувався упродовж усього процесу еволюції і вони не накопичуються у рослинах і тваринах (наприклад, рослини мають від 10 до 100 разів меншу концентрацію природних радіонуклідів, ніж їх міститься у ґрунті), то радіонукліди ядерної енергетики засвоюються рослинним і тваринним світом. Внаслідок цього у деяких сільськогосподарських рослинах їх концентрація у 70–100 разів вища, ніж у ґрунті; в рибі і водяних рослинах – у десятки і сотні разів вища, ніж у воді. Найнебезпечніші для людини такі радіонукліди, як стронцій-90 і цезій-137, які добре засвоюються рослинами і тваринами і, потрапляючи з їжею в організм людини, руйнують його. Крім того, радіонукліди ядерної енергетики змінюють хімічний склад речовини у біосфері, нагромаджують у навколишньому середовищі нові шкідливі джерела випромінювання. Навіть якби не було такої глобальної катастрофи, як Чорнобильська, ядерна енергетика безперервно опромінює населення. А це призводить до зростання онкологічних та генетичних захворювань, особливо дітей та вагітних жінок.

Значної шкоди здоров'ю завдають викиди, що мають місце під час випробування ядерної зброї.

Проблема викидів особливо гостра в умовах панування приватномонополістичної власності та деформації соціально-економічної системи у країнах колишнього СРСР. Так, у США підприємці в 1987 р. поховали близько 10 млрд. га шкідливих речовин, причому про 25 % з них навіть не повідомили. Закони про стандарти екологічно чистої атмосфери ще досить недосконалі, деякі шкідливі хімічні речовини не віднесені до небезпечних. Експорт отруйного сміття з промислове розвинутих країн у слаборозвинуті щорічно перевищує 2 млн. тонн. Через деформації соціально-економічної системи у колишньому СРСР, монополізацію інформації міністерствами та відомствами, відсутність справжньої гласності з питань будівництва АЕС, про наслідки розвитку ядерної енергетики, викидів радіонуклідів офіційно ще не визнано, що після Чорнобильської аварії населення ряду районів України (особливо Житомирської та Київської областей) мешкає у небезпечних для життя зонах.

Значні відходи концентруються й у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає майже 50 млрд. тонн вуглекислого газу, близько 33 % якого осідає на дно. Цей процес істотно впливає на вміст вуглекислого газу в атмосфері планети. Так, експорт отруйних відходів становить нині понад З млн. тонн на рік.

Неоколоніалістська політика імперіалістичних держав у країнах, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини їхньої території небезпечними для життя речовинами. Так, американські фірми щорічно вивозили у слаборозвинуті країни понад 150 млн. тонн отрутохімікатів, використання яких на території США було заборонено. Цей процес триває.

Серед шляхів вирішення екологічної проблеми можна виділити наступні чотири.

1. Розробка та здійснення узгоджено міжнародної програми охорони довкілля, яка б включала, наприклад, такі заходи, як: а) створення міжнародного екологічного фонду для організації та проведення природоохоронних заходів світового значення (припинення вирубки тропічних лісів, покращення якості питної води та ін.); б) встановлення міжнародних екологічних стандартів і контролю за станом природного середовища (з правом інспектування будь-якої країни); в) введення міжнародних квот (норм) на шкідливі викиди в атмосферу (такий досвід вже існує з 1987 р. відносно озоноруйнуючих газів); г) оголошення природного середовища надбанням усього людства та введення у міжнародну практику принципу „платить той, хто забруднює”.

2. Постійне, повне та правдиве інформування людей про стан середовища їх проживання та формування екологічного світогляду в суспільстві.

3. Створення обґрунтованого природного законодавства, в якому повинні бути передбачені: а) висока відповідальність за його порушення; б) дієві стимули, які б спонукали до охорони довкілля (наприклад, введення спеціальних „екологічних податків” на застосування найбільш „брудних” технологій і, навпаки, - податкових пільг для екологічних виробництв).

4. Перехід до нової, екологічної технологічної культури (раціональні підходи до використання природних ресурсів, застосування найбільш „чистих” і найменш рідких із них, турбота про відтворення відтворюваних ресурсів, впровадження безвідходних (або маловідходних), ресурсо- та природозберігаючих технологій, екозахисних систем та ін.).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бродвій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України. – К.: НПУ, 2000. – 110 с.

Винокурова Н.Ф. и др. Глобальная экология. – М.: Просвещение, 1998. – 270 с.

Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого современности. – Л.: Наука, 1991. – 208 с.

Дорогунцов С.І. та ін. Удосконалення управління природокористуванням в АПК. – К.: Урожай, 1992. – 125 с.

Конищева Н.И. и др. Ресурсосбережение: экономико-экологический аспект. – К.: Наукова думка, 1992. – 212