400—450 ррт СО2 зумовлюють підвищення температури на 1—1,5 °С, 600— 700 ррт — на катастрофічні 2—З °С, за іншими підрахунками — на 4—5 °С; від екватору (+1 °С) до полюса зі збільшенням (до +14 °С). Вирішальними наслідками були б: танення північного полярного льоду; повільне підвищення рівня моря; затоплення густонаселених узбережних областей; збільшення випадання дощів внаслідок сильнішого випаровування; переміщення найважливіших зон вирощування на північ — в області з поганими ґрунтами (підзоли, ґрунти над вічною мерзлотою, латерити); переміщення посушливих зон Землі на північ на 400—800 км у густонаселені субтропічні області; зменшення площ та переміщення на північ Середземноморської зони; зникнення тундрової зони; зменшення вічної мерзлоти з поширенням лісів до Арктичного узбережжя.

Озонові діри. В 1956 р. була відкрита озонова діра над Антарктикою, в 1968 р. про це вперше було повідомлено. З 1978 р. вона збільшується, можна спостерігати постійне зменшення вмісту озону в озоновому шарі, що стосується й інших регіонів.

90% озону (О3) стратосфери утворюється з молекул кисню (О2) за допомогою "жорсткого УФ-випромінювання". Це так зване УФ-В-випромінювання спричинює у людей рак шкіри і пошкоджує морські водорості, які продукують близько 50% кисню, яким дихають гетеротрофи Землі. Озон чудово поглинає УФ-В, розпадаючись на атом кисню і молекулу “парного” кисню. Отже, у вічному циклі утворення-розпаду озону з потоку сонячного випромінювання вилучаються саме ті фотони, що становлять серйозну небезпеку для рослин і тварин на поверхні Землі.

У незабрудненій атмосфері Землі кількість сполук, що є “хімічними ворогами” озону, незначна. Нажаль, з другої половини ХХ ст. озоновий щит почав руйнуватися. Слід відзначити, що зменшення вмісту О3 у повітрі на 2—5% сприяє виникненню базальноклітинного раку у білих людей, на 5—10% — лускато-клітинного раку шкіри. А найефективнішим “свердлом” виявилися так звані фреони – сполуки з одночасною участю і фтору, і хлору, які масово використовуються у холодильних машинах та аерозольних балонах. Хоча у 1985 р. була прийнята Конвенція про захист озону, а у 1987 р. – Монреальський протокол про дати і рівні припинення застосування фреонів, у світі склалася складна ситуація з цього питання.

Слід відзначити, що згубними діями системи світового господарства на глобальну екологічну систему є: парниковий ефект, озонові діри, кислотні дощі в Європі та Північній Америці, руйнування лісів та ґрунтів, загроза перекидання крайових морів (Північне, Балтійське та Середземне моря), втрата видів тощо.

Всі процеси ще й прискорюються. Не можна виходити з того, що через глобальні проблеми навколишнього середовища відбудеться превентивна самокорекція людини. Необхідна велика особиста відповідальність кожного, щоб отримати трохи загальної відповідальності.

2. Характеристика літосфери та її складових частин

Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії Землі і складається з осадових, магматичних і метаморфічних порід.

Найбільше людина впливає на земну кору — тонку верхню оболонку Землі, яка має товщину на континентах 40—80 км, під океанами 5—10 км і становить всього близько 1% маси Землі. Вісім елементів — кисень, кремній, водень, алюміній, залізо, магній, кальцій, натрій — утворюють 99,5% земної кори. На континентах земна кора складається із трьох шарів: перший шар — осадові породи; другий — гранітогнейсові і третій — базальтовий шар. Під океанами кора "океанічного типу" складається із двох шарів: осадові породи залягають просто на базальтах, гранітогнейсовий шар відсутній.

Основна частина літосфери складається з вивержених магматичних порід (95%), серед яких на континентах переважають граніти, а в океанах — базальти.

У межах літосфери періодично відбувалися і відбуваються сучасні фізико-географічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які мають величезне значення для формування екологічної ситуації у різних регіонах планети. Актуальність вивчення літосфери зумовлена тим, що літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних об'єктів антропогенної діяльності, через значні зміни якої розвивається глобальна екологічна криза. У верхній частині континентальної земної кори розвинені ґрунти.

Основна маса організмів і мікроорганізмів літосфери зосереджена в ґрунтах на глибині не більше кількох метрів. З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структурами, пов'язані різні корисні копалини.

Природно-ресурсною базою розвитку сільського та лісового господарства є земля — найбільш цінне і незамінне багатство країни. Земля — дуже містке і широке поняття. Вона — національне багатство суспільства, основний засіб виробництва в сільському господарстві і просторовий базис, де розміщуються всі галузі господарства.

Ґрунт — самостійне природне історичне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні Землі внаслідок тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів. Ґрунт складається з твердих мінеральних і органічних частинок. Він має специфічні генетико-морфологічні властивості, які створюють відповідні умови для росту та розвитку рослин і родючості. Ґрунти виникли разом з живою речовиною і розвивалися під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, поки не стали цінним для людини родючим субстратом. Залежно від кліматичних, геологічних та географічних умов ґрунти мають товщину від 15—25 см до 2—3 м.

Ґрунт - це поверхневі шари земної кори (суходолу), видозмінені під впливом живих організмів, перш за все — зелених рослин, котрі відрізняються від гірських порід складом мінеральної маси, значним вмістом специфічних органічних речовин (гумусу) і мають