„Дехімізація сільського господарства”

Хімізація сільського господарства - комплекс заходів, що спирається на результати агрохімічної науки і хімічної промисловості і є в широкому і планомірному використанні хімічних засобів і методів:

- для збільшення врожаю рослин;

- для поліпшення властивостей ґрунту і якості сільськогосподарської продукції;

- для підвищення продуктивності тваринництва;

- для захисту корисних організмів від (а) шкідників і хвороб за допомогою пестицидів, а також від (б) несприятливих умов середовища.

Зворотним процесом хімізації сільського господарства є її дехімізація, що полягає в проведенні комплексу заходів щодо припинення використання в сільському господарстві хімічних речовин, що згубно впливають на екологічну обстановку.

Гарні хімічні добрива потрібні. Але вони потрібні як ліки для хворого, строго визначені й у необхідному дозуванні. Відомо, що маються ґрунти, у яких мало фосфору. Його необхідно додати у визначеній дозі. Є ґрунти, у яких бракує тих або інших елементів харчування рослин - їх треба вносити.

Але "удобрювати" ґрунт такими високотоксичними речовинами, як збезводнений аміак, аміачна вода, вуглекислий амоній - це нерозуміння того, що ґрунт - живий організм і його можна отруїти і навіть убити.

Ще більш небезпечні такі засоби боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, як ДДТ, діоксин, що входить до складу багатьох гербіцидів, дефоліантів. Ці речовини мають надзвичайну токсичність і зберігають неї в ґрунті 150 і більш років. Це отрути, що викликають поломку спадкоємного (генетичного) апарата, і, крім того, що збільшують кількість захворілих раком, що знижують рівень імунного захисту тварин і людини. Використання їх не принесло помітних успіхів у боротьбі зі шкідниками за збереження врожаю, але нанесло непоправну втрату і величезну шкоду здоров'ю населення і тварин.

На великий жаль, у 50-і і початку 60-х років нашого сторіччя вченим і практикам сільськогосподарського виробництва в СРСР і інших країнах не вистачало знань про ґрунт, про відтворення його родючості, про роль і значення в цьому процесі ґрунтового співтовариства тварин.

Перед країною в роки бурхливого будівництва заводів і міст, освоєння нових промислових регіонів, переселення величезної кількості сільського населення (виробників сільськогосподарської продукції) у нові і старі промислові міста, що розширюються, і центри (перетворення їх у споживачів сільськогосподарської продукції) виникла проблема збільшення валового збору врожаю меншими силами.

Рішення бачилося в хімізації сільськогосподарського виробництва або в розширенні посівних площ за рахунок оранки цілинних і перелогових земель. Вибір був зроблений - почалося масове освоєння цілинних і перелогових земель. За багато років було розорано і засівалося додатково більш 46 млн. гектарів землі. Але і ця додаткова посівна площа в силу ряду причин не дозволила вирішити продовольчої проблеми СРСР. Зерно і продовольство приходилося закуповувати за кордоном у щорічно зростаючій кількості.

Волею-неволею довелося повернутися до проблеми хімізації сільськогосподарського виробництва. До початку шістдесятих років з'явилися зведення про збільшення врожайності на полях, оброблених хімічними добривами, про успішну хімічну боротьбу з бур'янами, різними шкідниками сільськогосподарської продукції. Зокрема, було показано, що на кожен кілограм комплексних хімічних добрив, внесених у ґрунт, можливо одержувати 10 і більш кілограм зерна. Був зроблений найнебезпечніший висновок: чим більше внесемо мінеральних добрив у ґрунт, тим більше одержимо хліба, овочів, кормів, м'яса і молока. Було проголошене гасло: "Комунізм - це радянська влада, плюс електрифікація, плюс хімізація народного господарства". І почалося...!

А парадокс полягав у тім: чим менше земля давала врожаю з роками, тим більше було потрібно вносити хімічних добрив на гектар полів. На початку вісімдесятих років агрохімічною наукою було запропоновано удобрювати поля збезводненим аміаком, аміачною водою, вуглекислим амонієм і іншими шкідливими для ґрунту хімічними добривами - найсильнішими отрутами для всього живого. У зв'язку з цим, дозволено згадати, що лікарі-хірурги використовують 0,25-процентний розчин аміаку для дезінфекції шкіри рук перед операцією. Навіть такий слабкий розчин практично моментально губить мікрофлору і робить руки стерильними.

Тепер можна констатувати: на полях, оброблених збезводненим аміаком або аміачною водою, ґрунт позбавився всього живого і став стерильним, тобто позбавився ґрунтової мікрофлори, мікро- і макрофауни - основних відтворювачів гумусу ґрунту, а врожайність ледь окупає витрати, тому що одержують менш 10 ц/га зернових одиниць при використанні всього хімічного арсеналу. Ґрунти перетворилися в гідропоніку. На гідропоніці можна одержувати врожаї, але якість їх і кількість залишають бажати кращого. А головне - для цього потрібно строго дозоване використання збалансованих між собою хімічних елементів харчування рослин. Це дорого і складно.

Як відомо, починаючи з 1982 р., у хімізацію сільськогосподарського виробництва були вкладені величезні мільярди коштів. Але зростання врожаїв не відбулося. Навпаки, врожаї знижувалися щорічно і неухильно.

Фактична окупність хімічних добрив склала до 1986 р. 2,4 кг зерна на 1 кг внесених мінеральних добрив (А. Т. Гуленко, 1987), по іншим даним - 6,6 кг зерна (В. Милосерде, 1988).

Статистичні дані по США також свідчать про те, що в міру збільшення споживання хімічних добрив врожайність росте більш повільними темпами. Якщо в 50-і роки відношення приросту врожаю зернових до обсягу споживання мінеральних добрив складало 10:1, то в 60-і роки воно знизилося до 8,5:1, у 70-і - до 7.9...1, а в 80-і до 7,3:1 (В. И. Сєдов.- М.: Думка, 1987.-С. 350).

Хімічні добрива сприяють посиленій мінералізації гумусу в ґрунті. За даними Всесоюзного науково-дослідного проектно-технологічного інституту органічних добрив (ВНДПТІОД, 1986) , за останні 20...25 років на площі близько 200 млн. га ріллі відзначене значне скорочення кількості гумусу.

У своїх звітах учені наводять