Еколого-економічні наслідки екстенсивного ведення сільськогогосподарського виробництва

Зміст

Вступ

Тема даної роботи: „Еколого-економічні наслідки екстенсивного ведення сільськогогосподарського виробництва”.

Мета написання роботи полягає в дослідженні питань, пов’язаних з наслідками екстенсивного ведення сільськогогосподарського виробництва та необхідністю раціонального використання природних ресурсів.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз літературних та наукових джерел, присвячених проблемам природокористування, та, зокрема, проблемам екстенсивного ведення сільськогогосподарського виробництва;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної роботи.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що сформована практика ведення сільськогогосподарського виробництва в Україні не враховує місцеві особливості природнокліматичних умов, надзвичайно низький відтворювальний потенціал екосистем і, незважаючи на заходи, що поприймаються останнім часом, не забезпечує раціональне використання, охорону і відтворення природних ресурсів. Екстенсивне, неощадливе природокористування підірвало потенціал самовідтворення відтворюваних природних ресурсів.

1. Еколого-економічні наслідки екстенсивного ведення сільськогогосподарського виробництва

За сучасними оцінками, упродовж усієї історії свого існування людство зруйнувало 2 млрд. га родючих ґрунтів - це перебільшує нині оброблювані поля та пасовиська, площа яких становить близько 1,5 млрд. га. Територій, яких не торкнулася діяльність людини, у світі залишилося не так уже й багато - лише 39% від усієї площі Землі [5].

У РФ, наприклад, загальна площа якої становить 17,1 млн. кв. км, площа незайманих господарською діяльністю земель становить 7-8 млн. кв. км (41-47% від загальної площі); у Канаді, відповідно - 9,98 млн. кв. км і 6,4 млн. кв. км (69% від загальної площі); Австралії - 6,2 млн. кв. км і 2,5 млн. кв. км (33% від загальної площі); у Бразилії - 8,46 млн. кв. км і 2,4 млн. кв. км (28% від загальної площі); у Китаї - 9,33 млн. кв. км і 1,8 млн. кв. км (20% від загальної площі).

В Україні, загальна площа якої становить 579 тис. кв. км, площа територій, що збереглися у природному стані, складає лише 50 тис. кв. км, або 8% від загальної площі і наближається до критичної [1].

Земельні ресурси. Погіршення ситуації з земельними ресурсами, темпи використання яких значно перевищують темпи відтворення, безпосередньо впливає і на біоту - потенційне джерело значних матеріальних благ (продовольство, лікувальні засоби та інші важливі предмети споживання). Відомо, що цілі біоти можуть легко руйнуватися при невеликих порушеннях фізичних параметрів середовища. Нині ж, завдяки антропогенному впливу на природу, обумовленого стрімким зростанням людської популяції, розмаїтість живих організмів зведена до такого низького рівня, якого не було з кінця мезозойської ери. Зокрема, в умовах техногенного тиску сучасної цивілізації щорічно безслідно зникають від 150 до 200 видів організмів (відбувається так звана “генетична ерозія” - термін ухвалений ЮНЕСКО).

Фактично нині має місце криза біотичної розмаїтості, яка підірвана і стрімко зменшується. У певному сенсі скорочення розмаїтості живої природи є найголовнішим у змінах навколишнього середовища, що відбуваються нині, і являє собою, мабуть, єдиний цілком незворотний процес. Наслідки його передбачати важко, оскільки і досі істинна цінність земної біоти не усвідомлюється людством.

У зв’язку з цим різноманітність живих видів, екосистем і ландшафтів має бути визнано важливим компонентом всесвітньої спадщини і життєвим джерелом для майбутнього розвитку людства.

Встановлено, що 87% збільшення території пустель обумовлене антропогенними факторами і лише 13% - факторами природного походження. Процес опустелювання вже охопив близько 30 млн. кв. км суші планети. Тільки в Україні зона кліматичного опустелювання займає близько 35% площі [1].

Під впливом людської діяльності паралельно опустелюванню відбувається також руйнація ґрунту шляхом ерозії. Щорічно під впливом природних і техногенних факторів орні землі втрачають 26 млрд. тонн родючого шару.

Крім того, високий ступінь сільськогосподарського опанування земель і пов'язана з цим інтенсивна хімізація, що характерна для країн Європи, не сприяють відновлювальним ґрунтовим процесам. Причому Україна згідно з існуючою інформацією, має чи не найвищий рівень розораності земель серед країн Західної Європи, що перевищує всі розумні межі. Екстенсивне землекористування, властиве сільському господарству України, аж ніяк не поліпшує екологічну ситуацію, що склалася, і може призвести до подальшого процесу руйнації унікальних сільськогосподарських угідь.

Нині загальна площа меліорованих земель досягла вже 5,9 млн. га, в тому числі осушених — 3,5 млн. га і зрошуваних — 2,4 мли га. На меліорованих землях виробляється 58% овочів, 27% плодів, ягід і винограду, 18% кукурудзи на зерно.

Зрошення як важливий засіб поліпшення використання земельних ресурсів може супроводжуватись небажаними побічними наслідками — вторинним засоленням ґрунтів, їх заболочуванням, ерозією. Основна причина засолення ґрунтів — низький коефіцієнт корисної дії іригаційних споруд. Сучасні зрошувальні системи функціонують здебільшого без належної гідроізоляції. Внаслідок цього ґрунтові води підтоплюють поверхневі ґрунти, що за відсутності природного дренажу призводить до засолення і заболочування земель, зниження родючості і навіть до повного вилучення земель із сільськогосподарського обігу На деяких зрошуваних системах через помилки, допущені на стадіях проектування будівництва і внаслідок нераціональної експлуатації, спостерігається істотне підняття рів-ня ґрунтових вод.

В Україні від ерозії потерпає понад 17 млн. га сільськогосподарських угідь (40,9% від їхньої загальної площі), у США - 120 млн. га (64%), Франції 5 млн. га (27%).

Господарська діяльність людини та природні ерозійні процеси сприяють втраті гумусного шару, зменшення товщини якого на 1 см призводить до втрат урожаю в 1 ц/га. В Україні за останні 30 років вміст гумусних речовин зменшився на 30 %. Ситуація ускладнюється ще й тим, що для відновлення шару ґрунту товщиною в 1 см природним шляхом потрібно