Значної шкоди земельному фонду завдають непродумані іригаційні заходи, які викликають засолення ґрунтів через надлишковий полив. Сьогодні майже 3 млн. кв. км суші зрошується і ця площа збільшується щорічно майже на 8%. Водночас з року в рік понад мільйон гектарів землі засолюється і вимушено виводиться із сфери господарювання.

Існуюча тенденція до погіршення стану земельного фонду може істотно вплинути на продовольчу безпеку практично всіх країн світу. Так, за даними Всесвітньої продовольчої організації (ФАО), у Пакистані засолено близько 75% зрошуваних земель, в Іраку - понад 50% , Єгипті - 44%, США - понад 27%, Україні - 7,6% .

Таким чином, наведені вище дані свідчать, що Україна, на жаль, не відповідає еколого-економічним вимогам щодо загального стану лісопоновлення - лише тільки за останні роки площа лісів, зазнаючи інтенсивного промислового, техногенного та антропогенного впливу скоротилася на 5%. У галузі землекористування надмірна освоєність територій держави призводить до високого рівня виснаженості землі (підвищена кислотність, засоленість, ураження вітровою ерозією, опустелювання тощо), внаслідок чого колишні родючі землі стають непридатними для сільського господарства. Тому з метою збереження і відтворення земельного фонду країни першочерговим і головним завданням є розробка і реалізація державного плану охорони і раціонального використання земель як національного надбання, прийняття нових нормативів щодо відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики (нормативи мають бути наближені до тих, що прийняті в країнах Західної Європи).

Основну небезпеку викликає ситуація на Півдні України. Освоєна сільським господарством територія тільки Криму, за статистикою, сягає 75,3 відсотка, а на розорані поля припадає 52 відсотки. Щодо орних сільськогосподарських угідь у степових районах, то показник ще вищий — 95 відсотків території. Це більше, ніж у середньому по Україні, — 85,9 відсотка. Це значно більше, ніж у країнах Європи, де сільським господарством займаються на 53—65 відсотках території, а розораних угідь — лише 26—30 відсотків. Це значно більше світових показників: орні землі на планеті — лише 10,1 відсотка території. У світі загалом віддають перевагу не оранці, а сіножатям і пасовищам — 70,1 відсотка сільськогосподарських угідь.

Чому ж ми відстаємо у виробництві сільськогосподарської продукції, маючи, до того ж, найкращі у світі чорноземи? Відповідь відома давно: в усьому винне екстенсивне сільське господарство. Можна впевнено говорити, що вітчизняне землеробство протягом практично всієї його історії уражає страшна хвороба — ерозія самої суті, використання економічно невигідних методів, що вели до підвищення затратності господарства, збитків, непродуктивного використання фінансів, ресурсів науки й техніки, робочої сили. А чи є надія тепер у процесі земельної реформи докорінно переломити ситуацію?

Досить переглянути спеціальну статистику, аби збагнути, наскільки по-хижацькому експлуатується наша земля. Скажімо, сільськогосподарська освоєність США й Китаю становить 45—50 відсотків, а Канади й Росії — 8—12 відсотків. В Україні ж ішли шляхом переважно екстенсивного освоєння земель під оранку, наслідком чого стала прогресуюча деградація земель, місцями в Криму вона вже перейшла в стадію ерозії ґрунтів, тобто несе в собі екологічну загрозу. В результаті площа ярів становить 13,7 тис. гектарів, а деградованих і малопродуктивних земель — понад 200 тис. гектарів. Загалом по країні ситуація не краща: за даними Міністерства аграрної політики Криму, починаючи з 1993 року, в ґрунтах України на 75 відсотках площ сільськогосподарських угідь склався удвічі-втричі гірший від норми негативний баланс гумусу.

Причини загальновідомі — водна й вітрова ерозія. Навіть при незначному знесенні гумусу водою його втрати становлять 4,7—9,4 тонни з гектара, причому разом із гумусом грант втрачає і поживні речовини — по 1,4—1,7 тонни азоту, 0,6—0,7 тонни фосфору, 9,7—11,6 тонни калію з кожного гектара.

На порядку денному — комплекс правових, організаційних, економічних, агротехнічних заходів, спрямованих на відновлення родючості ґрунтів і зменшення антропогенного навантаження. Проте зрозуміло, що захист землі і, в підсумку, підвищення її якості — це лише похідна від інших чинників: форми власності, ефективності кадастру, інфраструктури аграрного ринку, основних параметрів устрою економіки, зокрема аграрної. У цьому сенсі ерозія ґрунтів — це наслідок ерозії всього механізму землеробства, який використовувався нами за соціалізму...

2. Шляхи та засоби розв'язання основних проблем

Зміна економічної політики в АПК, завершення процесу земельної реформи та удосконалення форми господарювання потребує переходу сільського господарства на нову технологічну основу, тобто за рахунок поступового накопичення матеріальних ресурсів вже сьогодні необхідно ліквідувати екстенсивне ведення землевиробництва.

Заходи щодо стабілізації зернового господарства орієнтуються на його інтенсифікацію щодо отримання максимальної віддачі з кожного гектара.

Крім цього, необхідне проведення оптимізації структури посівних площ з метою підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва, а також заплановано заходи для попередження ерозійних процесів та відтворення родючості ґрунтів.

Особлива увага надається застосуванню ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту з використанням рослинних решток для захисту його від ерозій та як органічних добрив у сполученні з безполицевим обробітком ґрунту.

У степовій зоні необхідно терміново відновити прогнозовані обсяги зрошення і цим забезпечити вирішення програми гарантованого виробництва с/г продукції.

Серед радикальних заходів з оптимізації землекористування насамперед слід упорядкувати загальні площі орних земель, що дасть змогу зосередити матеріально-технічні ресурси на більш родючих ланах і за рахунок інтенсифікації виробництва значно підвищити їх продуктивність.

Враховуючи екологічну та економічну доцільність, здійснити агротехнічні заходи щодо запобігання ерозії та підвищення родючості малопродуктивних земель.

У структурі посівних площ зернові культури можуть займати 55 - 50 %, з них продовольчої озимої пшениці 25 - 30 % у залежності від напряму спеціалізації