Густота населення виросла з 4—5 жиг. на 1 км2 у 9 ст. після Різдва Xристова до 12—15 в 1150-х роках (42 жиг. на 1 км2 близько 1800 р.). Зі зростанням населення, торгівлі та ремісничого поділу праці розвивались області з великою концентрацією населення, міські поселення.

Забруднення навколишнього середовища чи навантаження на нього (напр., через мідні та залізні рудники) залишалось локальним, але з інтенсифікацією використання розширювалось.

Виникають нові, залежні від людини екосистеми: рілля, пасовища, степи, негусті трави, розкидані луки (культурний ландшафт, близький до природного). Коли під тиском зростання чисельності населення виробництво сільськогосподарської продукції вже не збільшувалося, спробували розширити сільськогосподарські корисні площі розкорчовуванням нових ділянок.

Починаючи з 17—18 ст. були осушені великі площі боліт і після того, як з них був вибраний торф, закультивовані.

З індустріальною революцією (в Центральній Європі приблизно з
1800 р.) масштаби втручання людини значно збільшились. Винаходи та відкриття принесли багато змін, що впливали на людину, суспільство та ландшафт.

Віра в прогрес та прагнення збільшити виробництво стали першочерговими. Механізація та впровадження техніки в сільському господарстві змінили структуру виробництва, землевпорядження та системи землеробства. Мінеральні добрива замінили природні. Вартість промислової продукції перевищила вартість сільськогосподарської продукції. Значне зростання чисельності населення призвело до його міграції в міста [6, с. 135].

Зміна ландшафту в цей час значна. Близький до природи культурний ландшафт перетворюється на ландшафт, далекий від природи, з його шкідливим та обтяжуючим впливом на людину та на сусідні екосистеми. В останні десятиріччя звичайне сільське господарство розвинуло високораціоналізовані капіталоємні, але малотрудовитратні підприємства.

Викиди шкідливих речовин сільським господарством та промисловістю місцями інколи перевищують критичні граничні величини для рослин, тварин та людини.

Зі збільшенням кількості населення значно зростає навантаження на навколишнє середовище. Невідомо, наскільки можна зробити зворотними небезпечні процеси; багато з них не можна обмежити локально, їх можна зупинити лише у світовому або в міжнародному масштабі.

Критичні для людства фактори розвитку, що вимальовуються, були проголошені в доповіді Римського клубу в 1970 р.:

1) межі світової системи і внаслідок цього необхідність активних дій людини;

2) врахування глобальних сил та зв'язків, що діють протягом тривалого часу.

Багато процесів наростають у геометричній прогресії, їх необхідно загальмувати або обминути.

Науково-технічний прогрес, що прискорюється, подальший розвиток суспільно-політичних форм, і людина як біологічна істота з її фізіологічними та психічними межами дуже різко не відповідають одне одному.

Людина (індивідуум, група, суспільство) виступає у біологічному розумінні як консумент, але через свої основні функції існування (проживання, робота, забезпечення, освіта, відпочинок та спілкування) має інші потреби та вимоги щодо свого навколишнього середовища.

Це надзвичайно навантажує структури та потенціали потужності екосистем (наявність, змінність і репродуктивність екологічних структур та функцій).

Людина своєю діяльністю на планеті все більше впливає на природу, на жаль переважно негативно.

На території нашої держави екологічна криза почала проявлятися ще з середини 50-х років. Саме цей час умовно можна вважати початком безконтрольного періоду експлуатації природи, а отже, і її забруднення. Щорічно у природний обіг вводилося близько 1,5 мільярда тонн первинної сировини. Це майже 30 тонн на кожного громадянина України. Внаслідок цього обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної та деяких інших галузей промисловості становить уже близько 15 мільярдів тонн. Набагато більше їх потрапило у воду та повітря, які є первинною основою життя. Причина цього — відсутність природоохоронних інституцій та застарілі технології. На додаток — найбільша у світі розораність земель, безконтрольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. І це в умовах, коли близько 40% усіх сільськогосподарських угідь мають слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють накопиченню отруйних речовин у життєво важливому шарі орного ґрунту. Все це підсилюється аварійним станом каналізаційних систем, що спричиняє викиди інфекційне небезпечних відходів, зниження загального гігієнічного рівня. Внаслідок цього помітно погіршився стан здоров'я населення України, порушились природні процеси [7, с. 18-19].

Ще першого року нашої незалежності Верховна Рада проголосила Україну зоною екологічного лиха. І це не безпідставно.

Усе згадане змусило людей переосмислити ставлення до природи, почати глибоке вивчення походження та розвитку складних взаємозв'язків і процесів у навколишньому середовищі, шукати шляхи гармонізації взаємин людського суспільства та природи.

2. Енергозабезпечення, як головний шлях розвитку сучасного виробництва

Історія прогресу людства пов'язана з освоєнням щораз нових джерел енергії і розширення її використання у виробничій діяльності. Діаграма на рис. 1 свідчить, наскільки розширилися витрати енергії на одного європейця від часів кроманьйонців до сучасності.

Рис. 1. Денні енерговитрати мешканця Західної Європи у різні історичні періоди

Тривалий час основним джерелом енергії (обігрівання, теплова обробка продуктів харчування, виробництво кераміки тощо) було спалювання дерева, допоміжними — праця свійських тварин, вітер, падіння води. Аж до середини XIX ст. дрова навіть у найрозвиненіших європейських країнах давали 9/10 всієї кількості енергії. Лише масове використання спочатку вугілля, а потім нафти різко розширило можливості і прискорило прогрес тих країн, які ми зараз відносимо до "розвинених".

Стрімке збільшення споживання невідновлюваних енергоресурсів Землі супроводжувалося пропорційним до нього підвищенням життєвого рівня населення. Це правило, хоч і з деякими невеликими застереженнями, залишається справедливим і зараз.

На жаль, забруднення довкілля теж тривалий час було прямо пропорційне до кількості дров, вугілля і