та природних екстремальних явищ, а також концептуальних основ збереження та зміцнення здоров’я людини шляхом охорони та оздоровлення навколишнього середовища, підвищення стійкості організму до впливу його несприятливих чинників, безумовно, є ключовим елементом організаційних підходів до підвищення екологічної свідомості кожної людини [4].
Створення єдиної безперервної системи екологічної освіти у ході навчання в медичних навчальних закладах передбачає: запровадження у діяльність навчальних закладів елементів освіти в області природоохоронної діяльності; використання як обов’язкових, такі факультативних занять з питань екологічного виховання; забезпечення комплексної інтеграції діяльності кафедр навчальних закладів у питаннях екологічної освіти і виховання; розробку методичних посібників, методичних рекомендацій, навчально-дидактичних матеріалів, підручників, науково-популярних видань, що розкривають зміст, сучасні форми та методи екологічної освіти і виховання; розвиток міждисциплінарних підходів до післядипломної підготовки з питань раціонального природокористування.
Проведення комплексних наукових досліджень у галузі екологічної освіти та інформації, комплексної екологічної оцінки наслідків впливу навколишнього середовища на здоров’я населення зумовлює: запровадження екологічного моніторингу стану навколишнього природного середовища, що передбачає спостереження за станом довкілля та прогнозування його змін, забезпечення студентів систематичною та оперативною інформацією про стан оточуючого середовища; проведення наукових досліджень щодо екологічної, медичної та гігієнічної оцінки стану здоров’я населення різних регіонів у зв’язку з впливом несприятливих чинників навколишнього середовища; соціологічну оцінку стану екологічної освіти й інформації.
Створення інформаційної системи щодо висвітлення питань стану довкілля передбачає: забезпечення швидкого та систематичного збирання даних відносно стану навколишнього середовища та їх висвітлення у засобах масової інформації; обмін досвідом про особливості підготовки кадрів у галузі раціонального природокористування між навчальними закладами та окремими фахівцями-екологами.
І, зрештою, налагодження співробітництва з центрами екологічної освіти та інформації різних регіонів України та зарубіжних країн зумовлює: накопичення досвіду раціональної природоохоронної діяльності інших регіонів країни і зарубіжних країн та запровадження його провідних досягнень у повсякденну практику екологічної роботи, поширення власного досвіду діяльності у галузі екологічної освіти, виховання та інформації тощо.
Отже, запропонований підхід дозволяє вирішити найважливіші глобальні проблеми екологічної освіти та виховання сучасних студентів; забезпечити високий ступінь їх ерудованості, компетентності та підготовленості до розв’язання питань охорони довкілля; збільшити рівень екологічної свідомості; формувати гігієнічну та екологічну грамотність молодих фахівців, уміння визначати основні джерела забруднення, проводити постійний контроль основних параметрів забруднювачів, аналізувати динаміку їх змін, визначати тенденції щодо зростання або спаду, розробляти та реалізовувати програми і заходи запобіжного змісту та характеру.
Висновки. 1. Провідними методологічними принципами запровадження екологічної освіти і виховання у медичних навчальних закладах слід вважати принципи екологічного імперативу, або екологічної відповідальності особистості, науково-теоретичний, або екологічного мислення, гуманітарний, або екологічноїкультури, економічний, або екологічної розсудливості, прикладний, або екологічної безпеки, та педагогічний, або екологічного всеобучу.
2. Серед організаційних основ використання екологічної освіти і виховання як невід’ємного компонента навчально-виховного процесу у медичних навчальних закладах визначальне місце належить створенню єдиної безперервної системи екологічної освіти, проведенню наукових досліджень у галузі екологічної освіти та інформації, комплексної екологічної оцінки наслідків впливу навколишнього середовища на здоров’я населення, створенню інформаційної системи щодо висвітлення питань стану довкілля, налагодженню співробітництва з центрами екологічної освіти та інформації різних регіонів України та інших країн.
Література
1. Проблеми підготовки медичних та фармацевтичних кадрів в Україні / Мат. доповідей наук.-метод. конф. — Київ-Полтава, 1998. — 448 с.
2. Захарченко М.П., Гончарук Е.И., Кошелев Н.Ф., Сидоренко Г.И. Современные проблемы экогигиены — К.: Хрещатик, 1993. — Ч. 1. — 175 с.; Ч. 2. — 155 с.
3. Сердюк А.М. Медико-екологічне буття України: реалії та прогнозні оцінки // Здоров’я та відтворення народу України. — К.: Здоров’я, 1997. — С. 72-76.
4. Гончарук Є.Г., Кундієв Ю.І., Бардов В.Г. і ін. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни. — К.: Вища школа, 1995 — 552 с.
5. Сердюк А.М. Екологічна безпека України // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 4-7.
6. Звиняцковский Я.И., Бердник О.В. Факторы риска и здоровье населения, проживающего в различных условиях окружающей среды // Довкіллята здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 8-11.
7. Бржезовский М.М. Методологические аспекты изучения факторов риска неинфекционных заболеваний у детей // Педиатрия. — 1990. — № 3. — С. 67-72.
8. Dzichichi A. Planetary emergencies // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 2-3.
9. Сердюк А.М., Бердник О.В., Антамонов М.Ю. Методические вопросы создания мониторинга “Окружающая среда — здоровье населения Украины” // Довкілля та здоров’я. — 1997. — № 2. — С. 54-55.
10. Пирожков С.І. Концепція ризику та екологічна безпека // Довкілля та здоров’я. — 1996. — № 1. — С. 12-15.
11. Окружающая среда и охрана здоровья. Европейская хартия и коментарии / Материалы I Европейской конф. по окружающей среде и охране здоровья. — Копенгаген - ВОЗ, 1990. — Сер. 35. — 171 с.
