Юрій Поляченко: Ми наголошуємо, що Державний фонд медичного страхування має бути неприбутковою організацією, яка отримує і спрямовує кошти виключно на забезпечення функціонування лікувальних закладів і надання медичної допомоги населенню (застрахованому). Тому планується утворити прозору структуру на зразок Фонду пенсійного забезпечення.

Чи не варто було б, натомість, дозволити Фонду інвестувати кошти у надійні безризикові проекти, наприклад у капітальне будівництво, медицину, а отримані прибутки реінвестувати у затратні галузі медицини?

Олександр Залєтов: Державне медичне страхування — це питання стратегічної безпеки, тому кошти страхувальників повинні бути надійно захищені від ризику. Я не впевнений, що існують абсолютно надійні інвестиційні проекти. Чому країни Сходу відчули на собі всі негативні наслідки фінансової кризи кінця 90-х років минулого століття? Тому що вони вважали інвестиції в нерухомість найбільш надійним вкладанням коштів і намагались таким чином їх захистити. А вийшло навпаки: банкрутство крупного банку, який інвестував кошти у нерухомість, призвело до значного падіння цін на цьому ринку — земля знецінилася, вкладники втратили свої гроші.

Юрій Павленко: З точки зору здорового глузду можливо і доцільно намагатись за допомогою інвестицій збільшити надходження коштів у систему медичного страхування, проте це є порушення принципів фінансового управління, а саме принципу ліквідності. Кошти Фонду повинні бути достатньо ліквідними, а за необхідності мають бути швидко мобілізовані. Коли ж здійснюються інвестиції у реальну економіку, це призводить до відволікання коштів на тривалий час.

Що означає термін «паритетність суб’єктів» в управлінні Державним фондом медичного страхування?

Юрій Павленко: Термін «паритетність» означає, що згідно з основами законодавства у керівництві Фондом беруть участь держава, представники застрахованих осіб (страхувальників) і представники роботодавців. Дуже важливим є утворення асоціацій надавачів медичних послуг. Я вважаю, що запровадження соціального медичного страхування спонукатиме до утворення подібних асоціацій. Власне, на Заході це — принципово важливий суб’єкт соціального медичного страхування. До функцій асоціацій надавачів медичних послуг входить і сертифікація своїх членів, і здійснення поточного контролю над їхньою діяльністю.

Юрій Поляченко: Має бути створена чітка вертикаль управління: голову Фонду, на мою думку, має призначати Президент України, а наглядова рада повинна складатися з представників медичної громадськості, роботодавців, застрахованих осіб — це і є паритетність. Такі ж структури потрібно створити на місцях. Спочатку вони діятимуть при обласних управліннях охорони здоров’я, а потім самостійно під керівництвом Державного фонду медичного страхування.

Фактично монополія Фонду визначає відсутність конкуренції, чи не вплине це негативно на ринок страхових послуг?

Олександр Залєтов: Запровадження фондів медичного страхування у тому вигляді, як це пропонують, створить неконкурентне середовище, що призведе до зниження якості надання відповідних послуг населенню. Страхові компанії стурбовані тим, що може повторитись ситуація із загальнообов’язковим державним страхуванням від нещасних випадків на виробництві, коли населення, сплачуючи внески до відповідного фонду, відмовляється страхуватись за програмами добровільного страхування. Діяльність таких фондів вже призводить до негативних наслідків для системи добровільного страхування, тому вже внесені зміни до закону про страхування нещасних випадків, якими передбачена участь страхових компаній.

Юрій Павленко: На противагу державному загальнообов’язковому соціальному медичному страхуванню добровільне медичне страхування розраховано на фінансово забезпечену частину населення. Таким чином, два сектори цього ринку виявляються розділеними і не конкурують. Незважаючи на наявний поділ, страхові компанії України зацікавлені у проведенні діяльності з загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Але, на мою думку, вітчизняні страхові компанії поки що неспроможні забезпечити належні гарантії.

Натомість, на Заході згадані сектори страхового ринку тісно пов’язані: державне соціальне медичне страхування є нормативно-фінансовою базою, на яку орієнтуються страхові компанії. Кожна страхова компанія працює за стандартами, які базуються на державному стандарті. У західних країнах за добровільним медичним страхуванням людина отримує поліс на суму, яка у перерахунковому коефіцієнті пов’язана з вартістю державного поліса. Наприклад, коефіцієнт 4 у вашому полісі означатиме, що ваші видатки у чотири рази більші, ніж за державним полісом.

Для створення Державного фонду медичного страхування необхідно створити певну інфраструктуру: комп’ютерні мережі, бази даних, підготувати персонал тощо; чи не стануть ці витрати надмірними на етапі створення системи соціального медичного страхування?

Юрій Павленко: У своїх висновках щодо проекту соціального медичного страхування експерти науково-експертного відділу Верховної Ради застерігають, що утворення системи соціального медичного страхування вимагає значних видатків і відповідного адміністрування. Між тим, вже зараз не вистачає грошей на підтримання галузі. Тому постає питання: чи своєчасно вводити соціальне медичне страхування? З іншого боку, реальної альтернативи медичному страхуванню на сьогодні немає.

Юрій Поляченко: На першому етапі реалізації програми медичного страхування для створення системи фондів (центральних і регіональних) Міністерство охорони здоров’я залучатиме зацікавлені міжнародні фінансові організації, такі, як Світовий банк, USAID, ЄБРР.

Чи не стане структура утворюваного Фонду потенційним об’єктом для зловживань?

Олександр Залєтов: На жаль, запропонованим проектом не передбачено нагляду за фондами медичного страхування з боку Міністерства фінансів, яке б контролювало розподіл коштів. Якщо не створити відповідних обмежень, то це може призвести як до непрофесійного управління, так і до зловживань.

Чи повинен власник поліса страхової компанії сплачувати внески до Державного фонду соціального медичного страхування?

Юрій Павленко: Згідно з існуючим проектом — так, повинен. Якщо ж звернутися до досвіду інших країн, то, як правило, передбачається певна знижка або можна зовсім відмовитись від державного поліса, якщо ви застраховані у комерційній страховій компанії.
Скажімо, у Нідерландах має місце такий поділ: