відносини системи обов'язкового медичного страхування і сплати гонорару за обслуговування. Реформи для досягнення солідарності, децентралізації та приватизації проводилися за трьома головними принципами: обов'язкове медичне страхування для всіх громадян, що фінансується національним фондом - медичне страхування, до якого уряд і наймані робітники та роботодавці роблять внески; медичне страхування у приватному секторі для створення та сприяння конкуренції безприбутковим закладам; підтримка переходу лікарів та інших медичних працівників до приватної практики та переведення деяких шпиталів під децентралізовану приватну юрисдикцію.
За період реформ витрати на охорону здоров'я зростали у швидкому темпі. Прибутки лікарів потроїлися, медсестер - подвоїлися. Одночасно зросли і ціни на медичне обслуговування. Уряд уповільнив хід приватизації для створення реальної конкуренції серед провайдерів медичної допомоги, для створення одночасно дієздатного механізму контролю за цінами і поліпшення якості обслуговування.
Фахівцями зроблено головний висновок з уроків приватизаційного процесу в охорони здоров'я Чехії - у наступне десятиліття, за умов стабілізації економіки в країні, приватизація залишиться основним шляхом реформування галузі.
Серйозним недоліком реформ в усіх країнах Центральної та Східної Європи є необгрунтована віра в магічну дію медичного страхування, приватизацію, конкуренцію і децентралізацію, а також зайва прихильність моделям охорони здоров'я західних країн без урахування недоліків цих моделей і специфіки умов, в яких вони розвивалися на Заході.
Оскільки в повній мірі використати всі сучасні досягнення медицини і техніки в охороні здоров'я не по кишені навіть найбагатшим країнам світу, експерти ВООЗ вважають, що важливо встановити пріоритети, які дозволять отримати найбільший ефект при реально здійснених витратах. До таких пріоритетів відносяться профілактичні заходи, що включають імунізацію і зменшення ризику інвалідності і передчасної смерті, а також охорона здоров'я матері і дитини. Найбільш швидкі позитивні результати можуть бути отримані в таких областях, як охорона материнства і дитинства і планування сім'ї. Саме вони можуть стати стартовими майданчиками для реформ в КЦСЄ.
При забезпеченні населення службами охорони здоров'я рекомендується проводити їх суворий відбір по наступних 4 критеріях: надання необхідної допомоги, ефективність, дієвість і відповідальність. Служби, які не відповідають цим критеріям, пропонується закрити або перепрофілювати. Ці заходи можуть сприяти і зменшенню невиправдано великої кількості лікарняних ліжок і лікарів, особливо фахівців вузького профілю [Пилипцевич Н.Н. и др., 2000].
Зважаючи на те, що рівень сумарних витрат на охорону здоров'я в Україні та інших країнах соціалістичного табору, як і раніше, не досягає того, що рекомендується ВООЗ (мінімум 5% ВНП), стає зрозумілою утопічність прагнення в сфері медичної допомоги "забезпечити всім все безкоштовно". В цих країнах виникає серйозна проблема про впровадження принципу адресності соціальної допомоги [Гурдус В.О., Айвазова М.В, 2001].
Досвід країн світу і динаміка стану охорони здоров'я в країнах СНД дає змогу виділити базові елементи, на яких слід сконцентрувати увагу при трансформації системи медичної допомоги. Насамперед, це перехід на шляхи ефективного використання наявних ресурсів. Технологічні схеми реалізації цих стратегій повинні опиратися з одного боку на чіткі механізми державного регулювання при визначенні і розміщенні серед лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) держзамовлення в системі медико-санітарного обслуговування, а з другого, повинні враховувати інтереси населення як за обсягами, так і в частині забезпечення якості медичних послуг. Саме впровадження гарантованого мінімуму медичних послуг та втілення контрактної схеми розподілу держзамовлення серед лікувальних закладів може забезпечити соціальні гарантії в сфері охорони здоров'я.
На погляд російських фахівців [Андреева О.В., Кравченко Н.А., 2001], система ОМС є ефективною і економічною. Так, надходження від штрафних санкцій за несплату страхових внесків в Російській Федерації (РФ) перевищують витрати системи ОМС на своє утримання. За 7 років реалізації Закону про медичне страхування в РФ прибутки від стягнення штрафів, пені з платників, відсотки від депозиту тимчасово вільних коштів і інші надходження склали більше за 16,0 млрд. рублів. Власні витрати системи: утримання територіальних фондів і ведення справи в страхових медичних організаціях склали трохи більше за 50% цих коштів. Інші були направлені в охорону здоров'я поряд із страховими внесками платників податків.
Однак поряд з позитивними оцінками ролі ОМС в реформуванні охорони здоров'я є проблеми, з якими зустрілася система, намагаючись забезпечити єдність правового регулювання медичного страхування в суб'єктах Російської Федерації.
На початок 2000 року однією з пріоритетних проблем стало забезпечення всебічної реалізації всіх стрижньових позицій Закону про медичне страхування в кожному суб'єкті Російської Федерації. Система ОМС функціонує на території всіх суб'єктів Російської Федерації, однак в ряді регіонів помічаються значні відхилення в реалізації Закону і вона функціонує на економіко-правових механізмах, істотно відмінних від Федерального закону. До сьогоднішнього дня в деяких регіонах управління охороною здоров'я носить переважно командно-адміністративний характер, що ігнорує реальні економічні закономірності. Подолання правового нігілізму і приведення нормативно-правових актів суб'єктів Російської Федерації у відповідність з федеральною політикою побудови правової держави є сьогодні пріоритетними напрямами.
Більшість проблем розвитку системи ОМС в Росії тісно пов'язана з розвитком соціально-економічної ситуації в країні. Одна з основних проблем - фінансовий дефіцит і значна диференціація фінансової забезпеченості населення в суб'єктах РФ. Фінансовий дефіцит відображає ситуацію, що об'єктивно склалася, коли потреба в фінансуванні медичної допомоги перекриває реальні фінансові можливості. Основними причинами фінансового дефіциту є:
- найжорстокіша платіжна криза в державі, яка, незважаючи на всі зусилля фондів по збору коштів для оплати медичної допомоги і досить високий показник рівня збору страхових внесків (98%), призвела до утворення значної заборгованості платників страхових внесків;
- низький тариф страхових внесків роботодавців (3,6%) і відсутність законодавчої основи по сплатах