В багатьох посткомуністичних країнах економічний спад і поспішне впровадження нових систем, перехід до фінансування на основі страхування призвели до значного підвищення видатків і дефіциту інфраструктур, що змушує розробляти оптимальне співвідношення між принципом солідарності і вимогою розвивати конкуренцію серед страхувачів.

Не зважаючи на реформу охорони здоров'я (перехід від фінансування на основі оподаткування до моделі, в якій основний акцент зроблений на національну систему медичного страхування з фінансуванням за рахунок податків на зарплату), країни Центральної і Східної Європи продовжують опиратися на бюджетне фінансування, а в країнах СНД це фінансування залишається домінуючим. Окрім цього, в означених країнах росте число медичних послуг, що надаються комерційними структурами. Додатковою проблемою, зв'язаною з наявністю комерційного сектора, стає втрата контролю за загальними витратами, в результаті чого частина доходів медичних працівників приховується від податкової служби. Ще виникла важлива з психологічної точки зору ситуація, коли реформа охорони здоров'я не може автоматично асоціюватись з розширенням прав на безкоштовне медичне обслуговування, поліпшенням доступності і якості послуг.

На цей час головною проблемою реформаторів став пошук коштів для покриття витрат на медичне обслуговування, або нових фінансових джерел, зв'язаних з поточною діяльністю галузі. Перехід на медичне страхування при обтяженому дефіцитом державному бюджеті не вирішує проблему грошового дефіциту. Пацієнти, що убожіють і яким погрожує звільнення, і роботодавці, що стоять на грані банкрутства, не бажають нести тягар додаткових витрат на медичне страхування.

В публікаціях ВООЗ останніх років відзначається, що реформи охорони здоров'я в країнах Центральної і Східної Європи і в СНД часто мають політичні мотиви і відображають прагнення повністю звільнитися від спадщини минулого. Це навіть порушило роботу тих служб, що успішно справлялись зі своїми завданнями. Своєчасна підготовка рішень в сфері соціальної політики, в тому числі і в охороні здоров'я, ускладнюється слабкістю урядів в більшості посткомуністичних країн, атмосферою очікування чергової передвиборної кампанії.

Статистичні дані про зростання захворюваності, смертності, а також зниження очікуваної тривалості життя доводять, що реформи охорони здоров'я можна вважати невдалими, однак фахівцями визнається, що на стан здоров'я населення впливають в значно більшій мірі економічні і соціальні фактори, ніж організація служб охорони здоров'я.

Проблеми, зв'язані з забезпеченням і розподілом фармацевтичних засобів, також вирішуються в умовах гострого браку ліків, бюджетного дефіциту, відсутності належних систем ціноутворення і механізмів відшкодування затрат, а також відповідних законів і правил.

Хоча реформа і збільшила доступність лікарських засобів, в багатьох випадках швидка і неконтрольована приватизація фармацевтичного сектора призвела до хаосу і неконтрольованої ситуації. Засилля імпортних ліків і високі ціни на них призвели до появи проблеми їх доступності. В більшості країн Центральної і Східної Європи і СНД були впроваджені ринкові механізми в систему лікарського забезпечення і лише в декількох країнах фармацевтичний сектор повністю залишився в руках держави.

Проведений Європейським регіональним Бюро ВООЗ аналіз витрат на охорону здоров'я в країнах Центральної і Східної Європи і СНД показав, що значна частка витрат в системах охорони здоров'я припадає на робітничий чинник. Для означених країн характерна наявність великого числа лікарів і кількості лікарняних ліжок на 1000 населення (в 2-6 разів вище середніх показників в Європі) при значно більш низьких, ніж в Західній Європі, видатках на охорону здоров'я в розрахунку на душу населення. В результаті більша частина надто скромних субсидій іде на зарплату лікарям, а на сучасне матеріальне забезпечення ЛПЗ медичними засобами коштів не вистачає.

Ще одна проблема стосується медичних сестер, найбільш численної групи професійних робітників охорони здоров'я. В багатьох країнах світу в рамках сестринського обслуговування акцент перенесений зі стаціонарного етапу послуг на первинну медико-санітарну допомогу і профілактику хвороб. Для впровадження цієї більш прогресивної системи в країнах, де залишаються низькими статус і оплата праці медсестер і поганими умови їхньої роботи, необхідна корінна реорганізація сестринської справи, яка зараз знаходиться в стані занепаду. Авторами підкреслюється, що успішна реформа охорони здоров'я можлива при вдумливому підході до одного з ключових компонентів - вирішенню питань людських ресурсів (планування штатної структури і поєднання різноманітних категорій медичних працівників, їх навчання, підготовку, акредитацію і т. і.).

Автори констатують, що проведення реформ охорони здоров'я виявилося більш складним завданням, ніж можна було припустити. Багато країн зіткнулися з труднощями, обумовленими неадекватним плануванням процесу їх здійснення. Свою негативну роль зіграли необгрунтована віра в магічні можливості медичного страхування, приватизацію, конкуренцію і децентралізацію, а також зайва прихильність до моделей охорони здоров'я західних країн без урахування їх недоліків і специфіки умов, в яких вони розвивалися на Заході [Вартанян Ф. та ін., 2001].

Загородній В.В., Коваленко О.С. (2001) наголошують на тому, що перебудова всіх ланок народногосподарського комплексу України вимагає якісно нових підходів до вирішення проблем охорони здоров'я, створення гнучкої та ефективної системи державного управління охоронооздоровчими заходами, інтенсивного розвитку нової політики та нових моделей надання медичної допомоги всім верствам населення. Виходячи з ринкових умов господарювання та основних засад синергетичної науки, така політика і моделі, що з неї випливають, повинні привести до високоорганізованої системи, здатної ефективно розвиватись і повною мірою враховувати,