З цього погляду викликає сумнів обгрунтованість нарікань керівників від охорони здоров'я на низьку активність населення у фінансовій підтримці ЛПЗ, чи на відсутність законодавчої бази. Проблема в іншому. Головним є визначення напрямку та мети реформи. Якщо ця стратегія буде сфокусована на оптимізації діяльності закладів охорони здоров'я будь-якою ціною, то чекати на позитивні зміни марна справа. Треба зосереджувати діяльність державних і суспільних установ тільки на забезпечення потреб населення.

Обов'язковими компонентами системи реформ, на думку багатьох авторів, повинні стати заходи, спрямовані на розподіл функцій установ, які займаються акумуляцією коштів від населення чи держбюджету і ресурсним забезпеченням ЛПЗ. Це може бути втілене через організацію ресурсних центрів. Створення останніх дозволить:

· акумулювати фахівців з проблем маркетингу та економістів в галузі технологічного та медикаментозного забезпечення галузі;

· всі операції щодо закупки ресурсів проводити за умов тендерних досліджень, для чого організуються єдині тендерні групи по регіонам;

· створити чітку і прозору систему ресурсних та фінансових потоків на території;

· знизити вартість обладнання та медикаментів більш як на 10-15 %;

· створити умови одержання обладнання та інших матеріалів по лізингу і використати інші механізми оплати ресурсів охорони здоров'я.

Фаховий підхід до проблеми ресурсного забезпечення дозволяє уникнути необґрунтованості закупок, сумнівних угод, нецільового використання фінансів. Схема діяльності ресурсних центрів за моделлю багатоканального фінансування закладів забезпечує не тільки ефективне використання ресурсів у галузі медичної допомоги, але і створює необхідні умови переходу на нові принципи управління системою. Створення неприбуткових підрозділів (ресурсні центри) дозволяє уникнути виконання нехарактерних функцій існуючими управліннями охорони здоров'я, численними фондами і страховими компаніями. А головне, при цій схемі є надія на повернення довіри до медичної галузі та до держави в соціальній політиці. В цій схемі управління охорони здоров'я мають можливість сконцентрувати зусилля на розробку політики в галузі охорони здоров'я та ідеології державних та регіональних програм медичної допомоги населенню.

Особливе місце в роботі органів управління набуває контроль за якістю медичних послуг. Звільнивши страхові компанії та фонди сприяння охороні здоров'я від невластивої роботи щодо ресурсного забезпечення ЛПЗ, вони одержують можливість спрямувати свою діяльність на вдосконалення медичних програм та збільшення охоплення населення медичним страхуванням [Колоденко В.О., 2001].

Р.М.Макомела (інтерв'ю) (2001) підкреслив, що при введенні в Україні, і зокрема в Києві та Київській області медичного страхування, будуть діяти інші, ніж, наприклад в РФ, правила. Так, страховий поліс киянина буде діяти в області, а поліс Київської області - в місті. Це пов'язано з тим, що велика кількість людей з області працює в Києві і навпаки, багато киян мешкають в області, особливо в літній період. Гроші обов'язкового медичного страхування будуть витрачатися на заробітну платню медикам, купівлю медикаментів, харчування, що отримує хворий в стаціонарі, м'який інвентар, тобто витрати, що мають відношення безпосередньо до людини, сюди не увійдуть оплата енергоносіїв, капремонт тощо.

Фонд (а не страхова компанія) медичного страхування має бути створений на зразок пенсійного. Це буде державна неприбуткова організація, що згідно договорів з лікувальними закладами, сплачує всі види медичної допомоги по єдиним прейскурантам цін. Дуже важливо, що в фонді не буде вільних коштів, всі гроші, що він накопичуватиме, підуть на виконання програми страхування. В українській системі страхування не буде страхових компаній.

Після ознайомлення з світовим досвідом реформ в охороні здоров'я українські фахівці переконалися, що страхова компанія - це додаткова ланка на шляху грошей від фонду медичного страхування до пацієнта. Вони накопичують вільні кошти та ховають їх від інфляції в цінних паперах. Тобто заробляє не фонд, а банки. Кошти повинні бути чітко спрямовані, підконтрольні та працювати в одному напрямку - на охорону здоров'я пацієнта. Тому зроблено такий проект закону, щоб унеможливити зловживання страховими коштами. Прямі стосунки між державою та пацієнтом - гарантія надання безкоштовної медичної допомоги. Договір з фондом укладатимуть усі клініки, незалежно від форм власності (муніципальні, державні, приватні), науково-дослідні інститути, приватно-практикуючі лікарі, якщо вони акредитовані та мають ліцензію відповідно до чинного законодавства. Ця система не виключає добровільного страхування, всі види страхування можуть існувати паралельно.

Відмічено, що існують стандарти лікування, адаптовані до наших фінансових умов, і їх можна використовувати для постановки діагнозу чи проведення лікування [Макомела Р.М., 2001].

Узагальнюючи питання реформування галузі, Прудиус П.Г. (2001) виділяє основні напрямки щодо завершення переходу від старої системи охорони здоров'я до системи медичного страхування. Це:

· запровадження системи багатоканального фінансування охорони здоров'я і удосконалення оплати праці медичних працівників на основі пріоритету обов'язкового соціального медичного страхування;

· пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини і відповідна реструктуризація галузі;

· упорядкування мережі закладів первинної, вторинної і третинної медико-соціальної допомоги;

· здійснення заходів щодо децентралізації і роздержавлення медичних закладів шляхом їх автономізації та приватизації; сприяння індивідуальній лікарській практиці; створення умов для здорової конкуренції між медичними закладами і лікарями, яка сприятиме підвищенню доступності та якості медичної допомоги;

· вдосконалення методів управління галуззю на державному та регіональному рівнях, створення сучасної системи інформаційного забезпечення охорони здоров'я на підставі широкого використання комп'ютерної техніки, уніфікації методів та засобів інформації, розвитку інформаційних мереж, удосконалення медико-статистичної служби;

· централізація медико-санітарної служби;

· розробка раціональної системи