Деонтологія — це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є адміністративно-регламенту-ючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпраців-ників, їх професійних обов'язків і організації лікувально діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе».

Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі дають клятву Гіппократа. Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати медичну допомогу хво-рому.

Медичні працівники не мають права завдавати шкоду здоров’ю людини, прирікати хворого на смерть, використовувати його тяжкий стан з метою збагачення. Якість медичної допомоги не повинна залежати від матеріального забезпечення, національної залежності хворої людини.

Завжди потрібно пам’ятати, що перед нами, медпрацівниками хвора людина зі своїм горем і болем і що ми маємо їй допомогти. Слід враховувати, що кожна людина по-своєму реагує на хворобу. Потрібно намагатись зрозуміти хворого вникнути в стан його психіки і встановити з ним контакт.

Особливого догляду від медичних працівників потребують хворі похилого і старечого віку.

За останні роки в галузі населення нашої країни різко зріс процент осіб похилого віку. В зв’язку зі старінням населення виникла проблема догляду за хворими з різними хронічними хворобами характерними для осіб похилого віку.

При роботі з пацієнтами похилого і старечого віку медичним працівникам слід враховувати їхні вікові особливості. Люди похилого віку особливо чутливі до найменших недоліків у роботі медичного персоналу, дуже вразливі, цінують доброту, увагу медичних працівників до себе. Тож слід пам’ятати, що головним принципом догляду за таким хворим є повага до нього, терпиме ставлення до його фізичних та психічних вад, дратівливість, багатомовність, іноді недоумкуватість.

У хворих похилого віку можливі порушення пам’яті, зору, слуху. При догляді за цими хворими потрібно бути тактовними та уважними, терпляче відповідати на запитання, нагадувати про час приймання ліків.

Хворим неприпустимо нагадувати про їхній вік і натякати про природний кінець життя. Свідченням культури медперсоналу є звернення до цих хворих на ім’я та по-батькові.

Люди похилого віку страждають від самотності, бояться залишитися на самоті, тому, що їх лякає можливість раптового погіршення стану здоров’я і смерті. Тому вони нетерпляче чекають на прихід доброї і уважної медсестри, привітного фельдшера чи лікаря.

Дуже слабка, обезсилена віком і хворобами людина втрачає здатність до самообслуговування. Цій людині потрібна допомога у всьому: в харчуванні, в одяганні і роздяганні, в виконанні гігієнічних процедур. Зовнішній вигляд безпомічної людини не завжди гарний, але потрібно зробити все можливе, щоб пацієнт зберігав нормальний зовнішній вигляд – був чистий, одягнений, погодований, взутий, вчасно виконував гігієнічні і лікувальні процедури, не втрачав цікавість до навколишнього середовища.

Особам похилого віку не слід пояснювати характер їх хвороб. Тут потрібно пам’ятати, що неправда, яка допомагає хворому це не брехня, а доже хороші ліки. Також слід пам’ятати про клятву Гіппократа в якій йдеться також про збереження професійної таємниці.

Хворі інколи розповідають медичним працівникам свої інтимні подробиці. Розголос змісту розмови з хворим, жарти з цих розмов можуть нанести тяжку душевну травму людині похилого віку.

Медичним працівника потрібно докласти всіх зусиль, щоб хворий почував себе комфортно під час перебування в лікувальному закладі. Потрібно забезпечити хворого палатою з оптимальною температурою, зручним ліжком, теплою та легкою ковдрою, тишею.

У зв’язку зі збільшенням хворих похилого та старечого віку в нашій країні створились деякі установи по наданню допомоги цим хворим. Ці послуги і допомога громадянам похилого і старечого віку закріплені законодавством. Вони весь час розширюються і удосконалюються.

На цей час існують такі організації по наданню людям похилого та старечого віку: будинки-інтернати для пристарілих, пансіонати та санаторії, а також обслуговування в домашніх умовах.

Будинки-інтернати – це найстаріша і традиційна форма колективної допомоги самотнім людям похилого віку. В будинки-інтернати поступають особи які не мають змоги обслуговувати себе чи користуватись сторонньою допомогою. Ці заклади беруть на себе побутове обслуговування одиноких людей, а також доставку їжі, прання білизни, прибирання приміщень.

Будинки для пристарілих – це нова форма обслуговування людей старечого віку. Вони будуються в містах, в них будуть розміщувати одинокі сімейні пари в окремих квартирах. Всі побутові та комунальні послуги вони оплачуватимуть на пільгових умовах.

Пансіонати і санаторії для пристарілих також набувають великого значення в нашій країні. Видаються безкоштовно путівки органами соціального забезпечення по санаторно-курортним карткам.

Обслуговування в домашніх умовах, ефективність обслуговування на дому залежить від діяльності медичних, соціальних і побутових служб. Але це обслуговування не повинне викликати в людей похилого віку відчуття фізичної і психічної неповноцінності, синдрому самотності. А навпаки, потрібно прикласти всі зусилля, щоб у цих людей розвивалося відчуття соціальної значимості як повноцінного члена суспільства.

ВИСНОВОК

Люди похилого і старечого віку у свій час зробили дуже багато для нашого світлого майбутнього, адже вони брали участь у І світовій війні та Великій Вітчизняній війні, а також пережили найстрашніші роки голодомору. Тому до цих людей потрібно ставитися з особливою повагою. Коли ці люди потрапляють до медичного закладу медичним працівника потрібно набратись терпіння, добра, милосердя, адже люди в білих халатах повинні звертати увагу на їхні вікові особливості, щоб ці люди не були самотніми і не стали тягарем для суспільства потрібно збільшувати кількість будинків-інтернатів, пансіонатів і санаторіїв для людей похилого і старечого віку.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.