ДИЗЕНТЕРІЯ

Дизентерія — гостра інфекційна хвороба, яка характеризується явищами загальної інтоксикації та місцевим запальним про-цесом у товстій кишці, переважно в її нижньому відділі.

Етіологія Збудниками дизентерії є бактерії роду Shigella (шигели). При низькій температурі, у вологому середовищі, в темряві вони зберігаються довго; швидко гинуть на сонячному світлі, при висушуванні, високій температурі та у разі дії дезин-фікуючих засобів. Найбільш поширені тепер шигели Зонне. Певну питому вагу мають шигели Флекснера.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий і бактеріоносій.

Шлях передачі — фекальне оральний. Переважає контактно-побутове зараження. Важливу роль у передаванні дизен-терії відіграють руки як хворої (джерело), так і здорової люди-ни, яка сприймає інфекцію Тому дизентерію називають хворобою брудних рук. Контактно-побутовий шлях зараження найчастіше характерний для людей, які не дотримують санітарно-гігієніч-них правил. Поширення дизентерії спричинюють мухи, які меха-нічно переносять шигели. Мухи є також своєрідним джерелом інфекції, оскільки в їхніх кишках шигели довго зберігають жит-тєздатність При інфікуванні харчових продуктів та води шигелами реалізуються відповідно харчовий та водний шляхи поши-рення дизентерії. Сприйнятливість до дизентерії дуже висока у всіх вікових групах, особливо у дітей раннього віку. Імунітет нестій-кий, зникає вже через кілька місяців.

Патогенез Дизентерія— типова кишкова інфекція. Збуд-ник потрапляє в організм через рот. У шлунку та кишках дизен-терійні палички частково руйнуються. Звільнений токсин всмок-тується в кров, зумовлюючи явища інтоксикації. Внаслідок ток-сичного пошкодження нирок дизентерійний токсин компенсаторне виділяється слизовою оболонкою товстої кишки, спричинює П пошкодження та сенсибілізацію. У зміненій слизовій оболонці товстої кишки шигели фіксуються і завдяки своїм інвазивним властивостям зумовлюють наступний розвиток місцевих запаль-них процесів (від катаральних до виразкових).

Клініка. Інкубаційний період при дизентерії триває від кількох годин до 7 днів (найчастіше 2—3 дні). Початок хвороби гострий. Інтоксикація при дизентерії проявляється загальним нездужанням, головним болем, підвищенням температури тіла, нерідко — блюванням. У тяжких випадках спостерігаються симп-томи нейротоксикозу судороги, порушення свідомості різного ступеня та ін. Місцевий запальний процес у товстій кишці про-являється болем у животі та частими випорожненнями. Біль у животі має переймоподібний характер, спочатку відчувається по всьому животу, потім локалізується переважно у лівій зду-хвинній ділянці, буває перед кожною дефекацією і під час неї. Випорожнення мають спочатку каловий характер, потім кількість калових мас зменшується, у тяжких випадках вони повністю зни-кають. Випорожнень мало, вони містять мутний слиз та прожилки крові (ректальний плювок). Кількість дефекацій тим більша, чим тяжче захворювання. Зі зменшенням кількості калових мас з'являються часті болісні позиви на випорожнення у зв'язку зі спастичним скороченням м'язів прямої кишки (тенезми). При пальпації живота визначають болючу та спазмовану сигмо-видну кишку (симптом лівостороннього коліту). Анус піддатли-вий або зяючий. Залежно від ступеня явищ загальної інтоксика-ції та інтенсивності кишкового синдрому розрізняють легку, се-редньотяжку та тяжку, або токсичну, форми дизентерії.

При значному харчовому зараженні перебіг дизентерії нерідко нагадує харчову токсикоінфекцію. Спостерігаються явища за-гальної інтоксикації, повторне блювання, часті рідкі випорож-нення з домішками неперетравленої їжі, слизу, зелені, рідше— крові. Розвивається зневоднення, порушується гемодинаміка.

Дизентерія у дітей раннього віку має ряд відмінностей. Колі-тичний синдром у цьому віці відносно слабкий або його зовсім немає. Випорожнення рідкі, зберігають каловий характер, але мають зеленуватий колір. Патологічних домішок (слизу та кро-ві) звичайно мало. Еквівалентами тенезмів є почервоніння об-личчя та крик під час дефекації. Анус піддатливий, зяяння його не спостерігається. Паралельно з явищами кишкового токсикозу розвиваються зневоднення та гемодинамічні розлади.

Ускладнення. При глибокому ураженні слизової обо-лонки товстої кишки можуть спостерігатися кровотеча, прорив кишки та наступний перитоніт, рубцеві зміни, випадання прямої кишки.

При затяжному та хронічному перебігу дизентерії розвива-ються гіпотрофія, анемія, гіповітаміноз. Після перенесеної дизентерії протягом тривалого часу мо-жуть зберігатися зміни рухових функцій кишок (спазми, біль у животі, нестійкі випорожнення).

Діагноз дизентерії встановлюють на основі даних клініч-них проявів хвороби. Велике значення у його встановленні має епідеміологічний анамнез. Для підтвердження діагнозу, його еііологічного розшифрування застосовують бактеріологічні (по-сів випорожнень, а в перші дні хвороби, якщо є блювання, блю-вотних мас та промивних вод шлунка) і серологічні (реакції аглютинації та непрямої гемаглютинації) методи. Для експрес-діагностики застосовують люмінесцентні сироватки. Шкірна алер-гічна проба з дизентерином (реакція Цуверкалова) має обме-жене діагностичне значення. Вона є чутливою, але не строго специфічною Істотне діагностичне значення має копро логічний метод — мікроскопічне дослідження випорожнень. При бактері-альній дизентерії у випорожненнях є слиз, еритроцити та велика кількість лейкоцитів. Певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. Для дизентерії характерним е нейтрофільний лейкоцитоз, зсув уліво, підвищення ШОЕ. Об'єктивне уявлення про стан слизової оболонки термінального відділу товстої кишки можна дістати при ректороманоскопії. У дітей ректороманоскопію доцільно проводити у невиразних випадках для диференці-альної діагностики і вирішення питання про повне видужання.

Лікування. Важливою умовою успішного лікування ди-зентерії є правильна організація режиму, догляду та дієти. Дієту пропонують із врахуванням віку, тяжкості та періоду хвороби. Якщо є явища інтоксикації, потрібно дещо обмежити харчуван-ня, але збільшити кількість рідини у вигляді ізотонічних сольо-вих розчинів та 5 % розчину глюкози. Після 6—12-годинної вод-ної дієти дітей раннього віку дозовано годують зцідженим груд-ним молоком або кислими сумішами, а згодом переходять до повноцінного, відповідно до віку, харчування. Дітям старшого віку призначають овочеве та яблучне пюре, протерті овочеві супи, каші на половинному молоці, кефір, кисле молоко, кисіль, су-харі та ін. Для боротьби з інтоксикацією та ексикозом застосовують рнутрішньовенне краплинне введення ізотонічних глюкозосольових розчинів, синтетичних плазмозамінників (реополіглюкін, гемодез та ін.), альбуміну під контролем діурезу з форсуванням