Дифтерія

Дифтерія (лат.: diphtheria} — антропонозна бактеріальна інфекційна хвороба з повітряно-краплинним механізмом передачі збудника. Характеризується фібринозним запаленням у місці інокуляції збудника (слизові оболонки ротоглотки і дихальних шляхів, а також шкіра, слизові оболонки статевих органів, очей); супроводжується загальною інтоксикацією і токсичним ураженням серцево-судинної, нервової системи й нирок.

Етіологія. Збудник дифтерії — Corynebacterium diphtheriae (паличка Лєффлєра) — належить до роду Corynebacterium. Це грампозитивна нерухлива паличка 1—7 мкм завдовжки, 0,3— 0,7 мкм завширшки. Морфологічною ознакою бактерій є булавоподібні стовщення на кінцях і розташування мікробів один щодо іншого під кутом, у вигляді римської цифри V. Коринебактерії дифтерії в процесі життєдіяльності виділяють екзотоксин, що є основним фактором патогенності, а також нейрамінідазу, гіалуронідазу, некротизуючий і дифузійний фактори. За культурально-морфологічними й ферментативними властивостями розрізняють три біовари збудника дифтерії:

gravis, mitis, intermedius. Найпоширеніші перші два з них. Існують також токсигенні й нетоксигенні штами мікроба.

Збудник стійкий у зовнішньому середовищі. Добре витримує висушування — на поверхні сухих предметів і в пилу зберігаєть-ся до 2 міс, у дифтерійній плівці, краплинах слини — протягом 15 днів. Під час нагрівання до температури 60 °С гине через 10 хв;

стійкий до низьких температур. Під впливом 10 % перекису водню гине через 3 хв; 1 % розчину сулеми, 5 % розчину фенолу, 50—60 % алкоголю — через 1 хв.

Епідеміологія. Джерело збудника — людина (хворий чи носій токсигенних штамів). Хворі на дифтерію заразні з останнього дня інкубаційного періоду до 10—25-го дня хвороби. Бактеріоносійство розвивається після перенесеної хвороби, а також у здорових осіб. Особливу епідеміологічну небезпеку становлять здорові бактеріоносії (не менше ніж 90 % захворювань на дифтерію пов'язані з інфікуванням від них). Розрізняють 5 видів носійства збудників дифтерії: транзиторне (виявляється одно-кратно), короткочасне (до 2 тиж), середньої тривалості (від 15 діб до 1 міс), затяжне (до 6 міс) і хронічне (більше ніж б міс).

Механізм передачі збудника — повітряно-краплинний;

фактор передачі — повітря, в якому міститься бактеріальний аерозоль. Оскільки збудник стійкий у зовнішньому середовищі, зрідка факторами передачі можуть бути предмети побуту, іграшки, білизна. Як виняток, зараження відбувається аліментарним шляхом через інфіковані продукти. Дифтерія шкіри, слизових оболонок, очей, статевих органів, пупка виникає головним чином у країнах із жарким кліматом під час передачі збудника через забруднені руки.

Природна сприйнятливість людей до дифтерії невисока, індекс контагіозності складає 15—25 %. Сприйнятливість визначається наявністю антитоксичного дифтерійного імунітету. Уміст у 1 мл крові 0,03 МО специфічних антитіл забезпечує захист від виникнення дифтерії, проте не перешкоджає формуванню носійства патогенних мікробів. Рівень захворюваності обернено пропорційний відсотку щеплених проти цієї інфекції. Хвороба зникає там, де вакцинацію анатоксином проводять систематично й доброякісно. Періодичні (через 10—15 років) та осінньо-зимові підйоми захворюваності спостерігаються за наявності значного прошарку населення, не охопленого вакцинацією. В останні роки, у зв'язку з масовою імунізацією дітей молодших вікових груп, відносно частіше хворіють дорослі, а контингентами ризику стають працівники транспорту, торгівлі, сфери обслуговування та ін. Після перенесеної дифтерії формується імунітет, повторні випадки захворювання реєст-руються рідко.

Клініка. Класифікація дифтерії визначається локалізацією процесу і його клінічних проявів. Відповідно до цього розрізняють дифтерію ротоглотки (92 %), гортані, носа, очей, вух, статевих органів, шкіри, рани. У 7 % випадків трапляється комбінована форма захворювання (переважно це дифтерія ротоглотки з дифтерією іншої локалізації). Перебіг хвороби може бути в атиповій (катаральній) або в типовій (з наявністю плівчастих нальотів) формі. Типова дифтерія буває локалізова-ною, поширеною, токсичною, гіпертоксичною і геморагічною. Винятком є дифтерія гортані, що перебігає тільки в локалізова-ній або поширеній формі.

Інкубаційний період при всіх формах триває від декількох годин до 10 днів, частіше 2—5 днів.

Дифтерія ротоглотки. При типових формах хвороби початок захворювання зазвичай гострий. Гарячка триває до 3—5 діб. Слід зазначити, що нормалізація температури не свідчить про видужання — інфекційний процес продовжує прогресувати.

Місцеві ознаки запального процесу — порівняно слабкий біль у горлі під час ковтання, набряклість слизових оболонок, гіперемія з ціанотичним відтінком уражених тканин, наявність на них плівчастого нальоту. Фібринозний наліт щільний (не розтирається твердими предметами), суцільний, сірувато-білого кольору, формується протягом перших 2—3 днів хвороби. Наліт підвищується над рівнем слизової оболонки, міцно спаяний з прилеглими тканинами і тяжко знімається (його можна зняти тільки за допомогою пінцета). Після його зняття на цьому місці спостерігається кровоточивість слизової оболонки.

Локалізована дифтерія ротоглотки характеризується утво-ренням типового фібринозного нальоту, що не виходить за межі мигдаликів. Залежно від поширеності нальоту розрізняють острівцеву (наліт у вигляді острівців розміром до 5 мм у діаметрі) і плівчасту форму (наліт більше за 5 мм, може вкривати весь мигдалик). Локалізована форма супроводжується підвищенням температури тіла до 38 — 38,5 °С, помірно вираженими явищами інтоксикації (загальною слабкістю, головним болем, нездужанням, зниженням апетиту, блідістю шкіри). Біль у горлі під час ковтання незначний, відзначається гіперемія із застійно-синюшним відтінком і набряк мигдаликів, утворення на їх поверхні плівчастих нальотів (переважно двобічне). За умови своєчасного проведення специфічного лікування основні симптоми захворювання зникають протягом 4—б днів. Катаральна форма захворювання є різновидом локалізованої, проявляється 1—2-денною субфебрильною температурою тіла, незначною інтоксикацією, гіперемією мигдаликів із ціанотич-ним відтінком. Нальоту на мигдаликах немає. Підщелепні лімфатичні вузли збільшуються до 0,5—1 см у діаметрі. Усі симптоми поступово (протягом 3—4 днів) зникають або прогресують.

Поширена дифтерія ротоглотки характеризується поширен-ням нальоту за межі мигдаликів на піднебінні дужки, язичок, стінки глотки. Ця форма може виникати первинно