анорексія, головний біль, блідість шкіри. Збільшуються до 3 см у діаметрі і стають болючими регіонарні лімфатичні вузли. Через 2—3 доби температура тіла знижується до нормальної або субфебрильної. У разі своєчасного введення сироватки основні прояви хвороби зберігаються 6—8 днів. За відсутності лікування можливий розвиток токсичної форми або поширення процесу на гортань.

Токсична дифтерія ротоглотки починається гостро й завжди має тяжкий перебіг. Температура тіла швидко досягає 39— 40 °С, відзначається виражений головний біль, біль у горлі під час ковтання, сонливість, адинамія, блідість шкіри, можливе багаторазове блювання. У ротоглотці гіперемія з ціанотичним відтінком і різко виражений набряк мигдаликів (збільшені мигдалики можуть змикатися таким чином, що задньої стінки глотки не видно), який поширюється на м'яке й тверде під-небіння, а нерідко і на тканини носоглотки. Через це утруднюється носове дихання і хворі змушені дихати через рот, а голос набуває гугнявого відтінку. Мигдалики вкриті грубим плівчастим нальотом, що часто просякнутий кров'ю і поширюється на прилеглі тканини ротоглотки. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені, щільні і болючі. Навколо них відзначається безболісний набряк підшкірної клітковини, що поширюється на інші ділянки шиї, а іноді й на грудну клітку.

Типовим симптомом токсичної дифтерії ротоглотки є набряк підшкірної клітковини шиї, який з'являється вже наприкінці першої доби хвороби. У його ділянці шкіра набуває драглистої консистенції (виявляється шляхом постукування по ній пальцем). При токсичній дифтерії І ступеня набряк двобічний і поширюється до середини шиї, зникає підщелепна ямка; II ступеня — поширюється до ключиць, зникає надключична ямка;

III ступеня — опускається на грудну клітку, не виявляється також і підключична ямка.

Гіпертоксична дифтерія ротоглотки супроводжується підвищенням температури тіла до 40—41 °С, тяжкою інтоксикацією, багаторазовим блюванням, мареннями, судомами. Різко наростають прояви серцево-судинної недостат-ності — акроціаноз, ниткоподібний частий пульс, різке знижен-ня артеріального тиску. Хворі часто гинуть у перші дні хвороби на тлі ознак інфекційно-токсичного шоку.

Геморагічна форма може виникнути на тлі токсичної дифтерії II—III ступеня у разі приєднання симптомів дисемінованого внутрішньосудинного згортання. У хворих з'являються крововиливи в місцях ін'єкцій, кровоточивість слизових оболонок, згодом приєднується криваве блювання, крововиливи в шкіру, гематурія.

Дифтерія ротоглотки у щеплених. В осіб, що отримали щеплення, перебіг дифтерії частіше легкий — у локалізованій формі. Температура тіла підвищується до субфебрильних цифр, симптоми інтоксикації виражені слабко, а наліт на мигдаликах знімається легко і не лишає після себе дефекту тканини.

При всіх формах дифтерії у загальному аналізі крові вияв-ляють нейтрофільний лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво, тромбоцитопенію, збільшену ШОЕ. Зміни периферійної крові пропорційні тяжкості перебігу захворю-вання.

Дифтерія гортані. Ураження гортані найчастіше спостерігаєть-ся у дітей віком від 1 до 6 років: розвивається дифтерійний круп — гострий ларингіт або ларинготрахеїт, що супроводжуєть-ся стенозом гортані. Відсутність клітковини на слизовій оболон-ці надгортанника, черпакуватих хрящів, голосових зв'язок обмежує резорбцію дифтерійного токсину і не сприяє розвитку гарячки й інтоксикації. Тому захворювання характеризується субфебрильною або нормальною температурою тіла, незначним порушенням самопочуття, а також грубим "гавкаючим" кашлем із мокротинням і зміною голосу (катаральний період). У частини хворих через 1—3 дні стають беззвучними голос і кашель, з'являється шумне дихання й утруднюється вдих — відзначаєть-ся різке втягнення податливих частин грудної клітки (надклю-чичні, підключичні, яремні ямки, міжреброві проміжки) — стенотичний період. Він продовжується від декількох годин до 1—2 діб і змінюється асфіктичним періодом, що характери-зується порушенням свідомості, судомами (унаслідок набряку мозку), загальним ціанозом, ослабленим диханням, тахікардією, аритмією, появою парадоксального пульсу (випадання пульсової хвилі на висоті вдиху). Поява брадикардії передує зупинці серця. Ці симптоми є показаннями до проведення інтубації (трахеотомії). Можливий також раптовий розвиток асфіксії внаслідок обтурації дихальних шляхів відторгнутими плівками (особливо на тлі введення сироватки).

У дітей виникнення крупу зумовлене трьома факторами — набряком слизової оболонки гортані, наявністю фібринозних плівок і спазмом м'язів гортані. У дорослих через порівняно великі розміри дихального отвору єдиним симптомом дифтерії гортані може бути сиплість голосу. У них украй рідко виникає гостра дихальна недостатність. Поява її здебільшого є результатом поширення інфекційного процесу на трахею, бронхи, а нерідко і на бронхіоли (поширена дифтерія гортані, низхідний круп).

Дифтерія носа. Захворювання перебігає на тлі нормальної або субфебрильної температури тіла за відсутності симптомів загальної інтоксикації. Спочатку уражується лише один із носових ходів, унаслідок набряку слизової оболонки звужується його просвіт, з'являються незначні серозно-кров'янисті або серозно-гнійні виділення, що подразнюють верхню губу й шкіру біля носових отворів. Іноді в процес утягується і другий носовий хід. Під час риноскопії на поверхні носових раковин видно плівчасті нальоти. При токсичній дифтерії носа, що буває дуже рідко, спостерігають набряк підшкірної клітковини щік і шиї.

Дифтерія очей. Виділяють катаральну, плівчасту і токсичну форму дифтерії очей. Катаральна форма захворювання характеризується тими самими ознаками, що і банальний кон'юнктивіт: помірна гіперемія і набряк кон'юнктиви, невелика кількість серозних чи серозно-гнійних виділень із кон'юнктивального мішка. Спочатку уражується одне око. Запальний процес верхньої повіки чіткіший, ніж нижньої. Плівчаста дифтерія ока відрізняється від катаральної вираже-ним набряком повік, наявністю на кон'юнктиві плівок сірувато-білого кольору. При цьому рогівка не уражується, інтоксикації немає. Токсична дифтерія ока супроводжується помірною інтоксикацією й підвищенням температури тіла, значним набряком навколоорбітальної клітковини. Плівки при цьому щільно прилягають до підлеглих тканин, нерідко поширюються на очне яблуко й рогівку. Майже завжди знижується зір аж до повної його втрати.

До рідкісних локалізацій належить дифтерія зовнішніх