При інфекційно-токсичному шоку здійснюють заходи, спрямовані на стабілізацію гемодинаміки (5 % розчин глюкози, реополіглюкін — 400—600 мл на добу, 20 % розчин альбуміну, преднізолон — 500—1000 мг на добу), зниження інтенсивності внутрішньосудинного згортання крові (гепарин по 10 000— 30 000 ОД на добу), застосовують корекцію порушень електро-літного балансу. За відсутності терапевтичного ефекту від перерахованих заходів і при падінні систолічного артеріального тиску нижче ніж 80 мм рт. ст. уводять 1—2 мл 1 % розчину мезатону разом із 250 мл 5 % розчину глюкози.

У разі виникнення міокардиту варто зменшити об'єм інфузійних засобів, застосовувати препарати, здатні нормалізувати метаболічні порушення в міокарді (рибоксин по 0,2 г 3 рази на добу, анаболічні засоби, цитохром С) і забезпечити корекцію серцево-судинної недостатності.

Лікування бактеріоносіїв коринебактерій варто проводити у стаціонарних умовах із застосуванням тих самих антибіотиків, Що і при лікуванні дифтерії.

Прогноз. При катаральній і локалізованій формі дифтерії переважно настає повне видужання. При токсичній дифтерії, а також при дифтерії гортані можливий летальний наслідок. Причинами летальності є найчастіше міокардит, потім — низхідний круп, паралічі дихальних м'язів, а при гіпертоксичній формі — інфекційно-токсичний шок. У разі токсичної дифтерії летальність залежить безпосередньо від своєчасності введення сироватки, віку хворих (вища у дітей і літніх осіб), супутніх соматичних хвороб (виразкова хвороба, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, а особливо хронічний алкоголізм).

Профілактика. До основних профілактичних заходів належить масова планова активна імунізація населення АКДП (адсорбованою кашлюково-дифтерійно-правцевою) вакциною, АДП-анатоксином, АДП-М-анатоксином і АД-М-анатоксином. Профілактичну імунізацію вакциною АКДП у дозі 0,5 мл здійснюють з 3-го місяця життя дитини триразово з інтервалами між щепленнями 1 міс. Першу ревакцинацію АКДП проводять одноразово у дозі 0,5 мл через 1,5—2 роки після закінченої вакцинації. Другу і третю ревакцинацію проти дифтерії проводять АДП-М-анатоксином у віці б, 11, 14, 18 років одноразово у дозі 0,5 мл. Аналогічно проводять ревакцинацію дорослих кожні наступні 10 років.

Велике профілактичне значення має активне виявлення хворих на дифтерію. Для цього одноразово обстежують осіб, що прибувають у дитячі будинки, відвідують молочні кухні, школи-інтернати й санаторії, дитячі й дорослі психоневрологічні стаціонари. За хворими на ангіну здійснюють спостереження протягом 3 днів, з обов'язковим бактеріологічним обстеженням у день їхнього виявлення чи звернення. Обов'язковій госпіталізації з бактеріологічним обстеженням на дифтерію підлягають хворі зі стенозуючим ларинготрахеїтом і хворі на тяжкі ангіни із закритих дитячих установ, гуртожитків, у яких несприятливі побутові умови.

Виписку з лікарні хворих проводять після клінічного видужання і двох негативних результатів дослідження слизу із ротоглотки й носа на наявність паличок дифтерії, проведених із дводенним інтервалом не раніше ніж через 3 дні після відміни антибіотиків.

Носіїв токсигенних коринебактерій під час поступлення в стаціонар двічі (з інтервалом 1 день) обстежують бактеріо-логічне; ізоляцію припиняють після дворазового негативного результату дослідження, проведеного з інтервалом 1—2 дні і не раніше ніж через 3 дні після відміни антибіотиків; у разі повторного й тривалого висівання збудника лікування продов-жують. Санація носіїв без госпіталізації допускається у колективі дітей і підлітків, що налічує не більше ніж 300 чоловік, за умови повного охоплення щепленнями проти дифтерії, щоденного медичного спостереження і бактеріологічного обстеження дітей 1 раз на 2 тиж.

Для екстреної профілактики дітям, що були у контакті з хворими чи носіями токсигенних штамів збудника дифтерії, призначають тетрациклін, а також щеплення проти цієї інфекції (але не раніше ніж через 1 рік після попередньої вакцинації). У колективах (дитячій дошкільній установі, школі, технікумі тощо) протягом 7 днів після ізоляції (чи останнього відвідування) хворого щодня проводять термометрію і лікарський огляд дітей і персоналу, а також одноразове бактеріологічне обстеження на носійство коринебактерій. У разі виникнення в колективі повторних випадків захворювання група (чи вся установа) за рішенням епідеміолога може бути роз'єднана і діти підлягають патронажу вдома.

Догляд. Хворих на чуму і з підозрою на це захворювання негайно госпіталізують у спеціально організовані відділення (які підлягають охороні): пацієнтів з бубонною формою розміщають по декілька осіб у палаті, а хворих на легеневу форму — тільки в окремих палатах або боксах; підозрілих на чуму розміщають окремо від хворих. Проте в окремих ситуаціях може виявитися більш доцільним здійснити госпіталізацію (до встановлення точного діагнозу) в тому закладі, де перебуває хворий, підозрілий щодо чуми. Під час догляду за хворими на бубонну форму необхідно постійно пам'ятати, що в них у будь-який момент може розвинутися вторинна легенева і септична чума, а легенева чума спроможна поширюватися повітряно-краплинним шляхом і відрізняється надзвичайно високою контагіозністю. Відділення (лікарня), де розміщені хворі на чуму, працює в суворому протиепідемічному режимі. Весь персонал проживає при лікарні до виписки останнього хворого, після чого проходить обсервацію не менше як за 6 днів.

Під час догляду за хворими на чуму особливу увагу варто приділяти стану серцево-судинної системи, тому що саме ураження серця й судин є однією з основних причин смерті при чумі. Не можна дозволяти хворим робити різкі рухи, підводитися з ліжка і виконувати дії, пов'язані з фізичним навантаженням, бо це може призвести до раптової зупинки серця, значних крововиливів у внутрішні органи, масивної легеневої й кишкової кровотечі. Медична сестра повинна постійно слідкувати за пульсом і артеріальним тиском пацієнта. Хворі потребують суворого ліжкового режиму, доки в них зберігаються явища токсичного міокардиту.