Дифузний токсичний зоб відноситься до дуже частих захворювань в основі якого лежить підвищення активності щитовидної залози, яке супроводжується надмірною продукцією і постачанням в кров тироїдних гормонів.

До причин виникнення захворювання відносяться гострі психотравми, хронічне нервове напруження, ангіна, ревматизм, скарлатина.

Хворі скаржаться на загальну слабкість, швидку втомлюваність, підвищене психічне збудження, роздратування, серцебиття, пітливість, тремтіння рук, поганий сон.

При огляді хворого ми спостерігаємо вологу шкіру, місцеву слабкість, часто спостерігається екзофтальм, світлобоязнь, сльозотеча. А також дифузно збільшується щитовидна залоза. Вона може бути легкою чи ущільненою, безболісною. У хворих на дифузійний токсичний зоб вражається нервова система, її верхні відділи, що проявляється плаксивістю зниженням пам’яті.

Частим і небезпечним в прогнозування токсичного зобу являється враження серцево-судинної системи. Хворі скаржаться на задишку, біль в області серця, серцебиття. При тривалому перебігу захворювання відмічається зміщення границь серця. Тони посилені, на вершині серця і в других точках прослуховується систематичний шум функціонального характеру. Спостерігається глибока дистрофічна зміна в м’язі серця. ЇЇ зміна викликана токсичною дією тироїдних гормонів, які призводять до збільшення м’язів серця і розпаду білкових структур, порушення мінерального обміну. В крові знижується кількість лейкоцитів, збільшується кількість лімфоцитів, при затяжному, і тяжкому перебігу тиреотоксикоза розвивається анемія.

Тироїдні гормони являються антагоністами інсуліну, тому нерідко при тиреотоксикозі можна виявити підвищений вміст цукру в крові.

При відсутності лікування хвороба, як правило прогресує і хворі гинуть від серцево-судинної недостачі, тиреотоксичного кризу, приєднавшихся інфекційних хвороб.

Тяжким ускладнанням тиреотоксикозу є тиреотоксичний криз. Причинами цього виникнення може бути оперативне лікування хворих, різкий страх перед операцією, психотравма, груба пальпація, перегрівання. Криз розвивається в період від декількох годин до декількох днів. В підгострий період розвивається збудження, температура підвищується до 390–400С, пітливість. Часто виникає біль в животі, тошнота, рвота. В гострий період розвивається збудження, можливі галюцінації, гострий психоз, температура тіла досягає 410С, знижується АТ.

Діагноз захворювання встановлюється на основі анамнезу, клінічного обстеження, лабораторних даних.

Лікування хворих з середнім і тяжким тиреотоксикозом у період декомпенсації проводиться в стаціонарі. Найбільш часто використовують мерказаліл, він використовується як самостійний засіб лікування тиреотоксикозу.

Препарати приймають після їди, при легких і середніх формах назначають 1,015-0,03 г. в день, при тяжкій формі дозу препарату збільшують до 0,04–0,06г. Лікування проводіть на протязі 2-3 неділь. Також для лікування використовують препарати йоду, широко використовуються резерпін, анапрілін, ізаланід, строфантин. Також назначають заспокійливі: Валер’яну, триоксазин; по показанням снодійні, сечогінні. Оперативне лікування показано при відсутності ефекту і довготривалого консервативного лікування, частих рецидивах. Хворі тиреотоксикозом після нормалізації функції щитовидної залози за допомогою медикаментозних засобів підлягають амбулаторному лікуванні, і наглядом з ціллю попередження виникнення рецидивів захворювання, передозуванням препаратів. Необхідний постійний контроль за змінами в крові в тому числі дослідження функції щитовидної залози.