Пролежні. Пролежні утворюються в місцях тривалого сти-снення м'яких тканин Вони локалізуються переважно в ділян-ках лопаток, крижів, великого вертлюга або п'яток (рис. 3.9), утворенню їх сприяють порушення трофіки, обміну речовин, аві-тамінози, виснаження, змочування шкіри сечею, потом, рановим вмістом, наявність складок на постільній білизні, крихт їжі після годування, нечасте перестилання, поганий догляд за шкірою Першою ознакою пролежнів є блідість шкіри з наступним її по-червонінням. У подальшому з'являються набряк, змертвіння і відшарування епідермісу, пухирі, некроз шкіри

Профілактика пролежнів:

змінювати положення хворого декілька разів протягом дня,

розправляти, струшувати прос-тирадло, щоб на ньому не було складок і крихт,

важкохворим необхідно під крижі підкладати надувне гумове коло, на яке на-тягують наволочку;

5-6 разів на день необхідно протирати шкіру в тих ділянках, які дотикаються до ліжка: камфорним спир-том, одеколоном, слабим розчином оцту (1 столова ложка оцто-вої кислоти на 200-300 мл води);

при почервонінні шкіри слід періодично розтирати її сухим рушником;

щодня кварцуватишкіру спини і сідничних ділянок;

регулярно підмивати хворо-го водою з милом, протирати тальком;

під крижі підкласти мішечки з просом, насінням льону, під п'ятки - ватно-марлеві кільця,

постійно проводити масаж спини, крижів.

Нориці. Норицею, або фістулою, називають вузький пато-логічний хід, що зв'язує патологічне вогнище або орган із зовні-шнім середовищем. Нориці можуть бути вистелені грануляцій-ною тканиною (недавні, що можуть зарости) або епітеліальною. Із фістули може виділятися гній або вміст органів.

Догляд за хворими з фістулами. Для захисту шкіри на-вколо нориці від подразнень її часто обмивають теплою водою з милом або розчином перманганату калію, замість мочалки кори-стуються ватно-марлевим тампоном. Після миття шкіру висушу-ють і змащують навколо нориці дитячим кремом, вазеліном. При подразненні шкіри - пастою Лассара, цинковою або димедроловою маззю, присипають прожареним гіпсом. При накладанні по-в'язок не рекомендують закривати перев'язувальний матеріал клеолом, липким пластирем; якщо у фістулу лікар увів дренаж і він закупорився, його необхідно обережно промити антисептич-ним розчином Коли дренаж випав із фістули, медична сестра не повинна вводити його самостійно. Хворі з тонкокишковими фіс-тулами втрачають дуже багато води і солей, тому їм необхідне відповідне харчування і лікування.

Для тимчасового закриття нориці застосовують обтуратори. Найпростіший обтуратор можна зробити з двох пробок із флако-на для розчинів. Із пробок вирізають пластинки товщиною 3-4 мм, діаметр однієї не обмежений, а іншої (внутрішньої) пови-нен бути в 2 рази більшим за діаметр нориці. Обидві пластинки прошивають товстою ниткою і не зв'язують (у готовому вигляді обтуратор нагадує запонку). Внутрішню пластинку згинають за-тискачем і вводять у норицю, де вона розправляється і закриває хід, а зовнішню на прошитих нитках підтягують до шкіри, зовні нитки зв'язують. Поверх обтуратора кладуть серветку з пастою Лассара.

Догляд за органами дихання

Найнебезпечнішим ускладненням післяопераційного періоду з боку органів дихання є застійна пневмонія. Для її профілакти-ки рекомендують напівсидяче положення в ліжку, часте повер-тання хворого на інший бік, раннє вставання після операції Крім того, необхідно боротися з метеоризмом кишечника, що буде сприяти нормальній екскурсії легень.

Із перших же днів після операції необхідно примушувати хворо-го глибоко дихати, робити дихальну гімнастику декілька разів на день. Він повинен відкашлювати харкотиння. Показані також перку-сійний і вібраційний масаж грудної клітки, лікувальна гімнастика, застосування банок і гірчичників. Позитивний результат дає дихан-ня з підвищеним опором на видисі: роздування гумових камер, на-дування дитячих іграшок, дихання через маску наркозного апара-та, з'єднану з трубкою, яку занурюють у воду на глибину 7-10 см

Оксигенотерапія

У післяопераційний період важким хворим часто доводиться проводити оксигенотера-пію. Її можна здійснити шляхом централізованої подачі кисню, за допомогою кисневої подушки або кис-невого балона.

При централізованій подачі кисню кисневі бало-ни містяться в спеціальній кімнаті і через систему ме-талевих трубок кисень над-ходить на дозиметри, де він зволожується і через носо-вий катетер (рис. 3.10) або носову канюлю подається хворому.

Техніка введення носового катетера

1 Одягніть гумові рукавички. 2. Прокип'ятіть катетер і змастіть його стерильним вазеліном.

3 Введіть катетер у нижній носовий хід і далі в глотку - на глибину 15 см Кінчик введеного катетера повинно бути вид-но при огляді зіва.

4 Зовнішню частину катетера зафіксуйте за допомогою лейко-пластиру на щоці, щоб він не опустився в стравохід.

5 Відкрийте кран дозиметра і подавайте кисень із Швидкістю 2-3 л/хв, контролюючи швидкість за шкалою.

Техніка введення носової канюлі

1. Одягніть гумові рукавички.

2. Вставте кінці канюлі в ніздрі пацієнта.

3. За допомогою еластичної пов'язки (фіксатора) для голови за-фіксуйте канюлю так, щоб вона не викликала у пацієнта від-чуття незручності.

4. Закріпіть носову канюлю до джерела зволоженого кисню з потрібною концентрацією і швидкістю його подачі.

5. Забезпечте достатню рухомість кисневих трубок і прикріпіть їх до одягу.

6. Перевіряйте стан канюлі через кожні 8 год, спостерігайте за тим, щоб зволожувальна ємність була постійно повною.

7. Періодично оглядайте слизову носа І вушні раковини пацієнта для виявлення можливих подразнень шкіри.

У невеликих лікарнях, де немає централізованої подачі кис-ню, його можна подавати безпосередньо з кисневого балона, що міститься в палаті Кисень вибухонебезпечний, і тому при робо-ті з балонами потрібно дотримувати правил техніки безпеки:

1 Балон повинен бути встановлений у металеве гніздо і закріп-лений ременями або ланцюгом.

2. Балон повинен знаходитися не ближче 1 м від опалювальної системи.

3. Балон повинен бути захищений від прямого сонячного про-міння.

4. Не можна допускати потрапляння масла на штуцер балона.

5. Випускати газ із балона (наприклад, у