Електротравма і електроопіки

Під час використання електроенергії в усіх сферах життєдіяльності людини можуть виникати ураження електричним струмом. Електротравма переважно трап-ляється у електриків і становить близько 2,5 % випадків виробничого травматизму. Трапляються ураження стру-мом дітей від побутових приладів, електросітки.

Електроопіки становлять майже 6 % опіків іншої етіології.

Особливістю електротравми порівняно з іншими ви-дами травми є висока смертність і тяжкість ураження, яке може виникати при безпосередньому контакті і на відстані близько 10 кроків від високовольтної сітки.

Тяжкість ураження струмом залежить від його сили, яка, в свою чергу, зумовлена відношенням напруги стру-му і опору ділянки тіла (товщина епідермісу, сухість чи вологість шкіри), через яку він проходить, а також шляхів, часу проходження струму через тіло людини, площі контакту і умов нещасного випадку.

Наслідки електротравми залежать від загального стану організму і віку потерпілого. Діти і люди похило-го віку найбільш чутливі до електричного струму.

Електричний струм, подолавши опір шкіри і під-шкірної клітковини, далі проходить через тканини з най-більшою електропровідністю (м'язи, кровоносні судини, спинно-мозкова рідина тощо).

Причину смерті під час електротравми вбачають у тому, що струм проходить через серце, викликає його фібриляцію і параліч. Найчастіше це виникає під час проходження струму через тіло людини у вигляді повної або верхньої петлі.

Ураження тканин під час безпосереднього контакту із струмом. Електричний струм має специфічний і неспе-цифічний вплив на організм людини. Специфічна дія проявляється біологічним, електрохімічним, тепловим і механічними ефектами.

Біологічний ефект струму полягає у збудженні по-смугованої і непосмугованої мускулатури, нервових ре-цепторів і провідників, залозної тканини тощо. Клінічно це проявляється тонічними судорогами посмугованих м'язів, які можуть викликати зупинку дихання, відривні переломи і вивихи кісток, спазм голосових зв'язок тощо. Тонічне скорочення непосмугованих м'язів веде до під-вищення кров'яного тиску, самовільного сечовипускання і дефекації. Порушується нормальна біоелектрична про-відність серця, функції ендокринних залоз, змінюється вміст білкових фракцій крові тощо.

Електрохімічний ефект. Коли електричний струм про-ходить через тканини, у клітинах порушуються іонна рів-новага і біологічний потенціал. Електроліз внаслідок по-ляризації клітинних мембран призводить до коагуляції білків з боку анода (нагромадження позитивно заря-джених часток викликає кислу реакцію, що веде до обез-воднення і переходу розчинних білків у гель) і колікваційного некрозу з боку катода (лужна реакція викликає набухання колоїдів). Крім того, виникає агрегація тром-боцитів і лейкоцитів, конгломерати яких можуть викли-кати тромбоз дрібних судин і тромбоемболічні усклад-нення (в легенях) Найбільшу електрохімічну дію має постійний і низьковольтний змінний струм.

Тепловий ефект. Відповідно до закону Джоуля—Ленца теплова дія струму залежить від опору тканин, сили струму і часу контакту з ним. Кількість теплоти, що ви-діляється під час проходження струму, пропорційна до-бутку квадрата сили струму (в амперах) на опір (в омах) і час (в секундах). Сила струму, за законом Ома, обернено пропорційна опору тканин. Має значення та-кож площа контакту — чим менша площа, тим більша щільність струму і тим більше електричної енергії пере-ходить у теплову на певній ділянці тіла.

Теплова дія струму викликає опік з некрозом тканин аж до обвуглення. Шкіра і кістки пошкоджуються най-більше, оскільки їх щільність і опір найбільші серед усіх тканин. Іноді на рентгенограмах у кістках видно характерні зміни у вигляді перлинного намиста, яке ви-никає внаслідок розплавлення кісткової тканини і ви-ділення кальцію фосфату.

Механічна (динамічна) дія струму великої сили мо-же призвести до розшарування тканин, розривів, навіть до відривів частин тіла. Це зумовлено тим, що струм високої напруги крім теплової дії має значну механічну енергію, яка дає вибуховий ефект. Підвищений тиск по-вітря під час вибуху може відкинути людину вбік.

Загальні зміни в організмі при електротравмі. Роз-різняють ранні зміни в організмі (через 2—3 год після травми) і пізні. При ураженні електричним струмом на-самперед пошкоджується центральна нервова система (багата водою) і серце. Тому дуже небезпечним є про-ходження струму через голову (петля голова — кінців-ка). Це призводить до негайної смерті потерпілого, яка може бути не тільки від фібриляції і паралічу серця, а й від паралічу серцево-судинного і дихального центрів, рефлекторного спазму вінцевих судин серця, голосових зв'язок, судорожного скорочення м'язів грудної клітки, асфіксії тощо Трапляються випадки мнимої смерті чи електричної летаргії, коли потерпілий втрачає свідо-мість, а серцебиття і дихання ледь помітні. їх причиною також є пригнічення дихального центру, фібриляція шлуночків серця, тетанічний спазм м'язів грудної клітки.

Електротравма веде до порушення функцій всіх ор-ганів і систем організму внаслідок безпосередньої дії струму і рефлекторних реакцій. Після електротравми з'являються ознаки порушення кровообігу, набряку го-ловного мозку, порушення свідомості (психомоторне збу-дження), дистонії серцево-судинної системи (гіпертоніч-на реакція). Ураження нирок (тубулярний некроз, міоглобулінурія) веде до оліго- і анурії, серця — до смерті хворого навіть через кілька днів. Тому всі хворі після електротравми, незалежно від її тяжкості, повинні лі-куватись в умовах лікарні з обов'язковим всебічним об-стеженням і консультацією лікаря-терапевта, невропа-толога та ін. Навіть після одужання можуть залишатись патологічні зміни в організмі—аритмія, розлади крово-обігу, пригнічення сухожилкових рефлексів, енцефалопатія, епілепсія, зорові і слухові розлади тощо.

Властивість електричного струму викликати тетанічні скорочення м'язів-згиначів веде до прикріплення потер-пілого до джерела струму, що створює умови для тяж-кого місцевого пошкодження тканин.

Місцеві ознаки пошкодження тканин струмом. У ді-лянці входу і виходу низьковольтного (560—1000 В) струму, як правило, залишаються його сліди у вигляді типових міток (на пучках пальців, долонях, стопі). Во-ни чітко обмежені, мають круглу або овальну форму, а інколи — форму контурів предмета, через який відбувся