При поверхневих електроопіках можуть утворюватись серозні або геморагічні пухирі, дном яких завжди є некротизована дерма. Ці опіки супроводжуються різким набряком і запальною реакцією тканин.

Високовольтний струм викликає, як правило, блиска-вичний глибокий і обширний коагуляційний некроз тка-нин, тому ділянка, яка уражена струмом, вкрита кір-кою — струпом сірого, бронзового або чорного кольору. Тканини (сухожилки, м'язи, нерви, судини і кістки) ура-жаються на значну глибину у вигляді конуса, що розши-рюється у глибину. Ділянка опіку нечутлива і неболюча, що зумовлено ураженням нервових закінчень. Через 24—36 год після травми довкола некрозу шкіра черво-ніє, набрякає і залишається такою досить довго. Клініч-но спочатку неможливо оцінити глибину ураження тка-нин. Це вдається визначити лише під час некротомії і некректомії. Кістки (дистальних відділів кінцівок, го-лови та ін.) уражаються переважно в місці дії струму. Зміни, що виникли в кістці, рентгенологічно можна ви-явити не раніше як через 3 тижні після травми. Тром-боз дрібних вен і артерій інколи призводить до вторин-ного некрозу тканин, а ураження магістральних артерій і коагуляційний тромбоз на протязі (підколінна і пле-чова артерії) —до ішемії і вторинного омертвіння пери-феричного сегмента кінцівки.

Під час консервативного лікування хворих з електроопіками у зв'язку з інфікуванням розплавлених м'язів (колікваційний некроз) можуть утворюватись гнійни-ки, що переміщуються у непошкоджені прилеглі тка-нини.

Перша допомога. Потерпілого слід негайно від'-єднати від джерела струму таким способом, який би не дозволив самому потрапити під його дію (виключити струм, перетяти електропровід, відтягнути хворого яким-небудь предметом або за край одягу, захистивши свої руки або себе діелектриком). Категорично забороняєть-ся доторкатись до оголених ділянок тіла потерпілого. Якщо зупинилось серце і дихання, проводять закритий масаж серця і штучну вентиляцію легень. Лікар швид-кої допомоги вдається негайно до реанімаційних заходів (дефібриляції, апаратного дихання, лікарської терапії — застосовує адреналін, кальцію хлорид, атропін, знебо-люючі засоби тощо) і доставляє хворого в лікарню.

Лікування. Загальне лікування охоплює комп-лекс засобів. Якщо порушено кровообіг і є набряк го-ловного мозку, призначають дегідратаційну терапію (40 % розчин глюкози, 20 % розчин маніту, 25 °/о роз-чин магнію сульфату), охолодження голови, інколи — спинно-мозкову пункцію; при психомоторному збуджен-ні — седативні засоби. Інфузійною терапією та перели-ванням крові проводять корекцію ацидозу.

Активне загальне лікування має поєднуватись з міс-цевим лікуванням. До місцевого лікування приступають лише після виведення хворого із тяжкого стану. Його основна мета — сприяти якнайшвидшому очищенню ран від некрозу, підготувати хворого до оперативного ліку-вання, а також зменшити біль і попередити гнійні уск-ладнення. Якщо є волога рана і струп, застосовують підсушувальні пов'язки. Під час нагноєння перев'язки роб-лять кожного дня або через день з місцевим застосуван-ням антисептиків, антибіотиків і сорбентів.

У разі сухого некрозу на кінцівках протягом перших двох днів проводять декомпресійну некротомію. Після демаркації некротичних тканин поетапно здійснюють некректомію і остеонекректомію, а коли є показання,— ам-путацію і екзартикуляцію. Інколи доводиться перев'я-зувати уражену артерію на протязі, щоб попередити можливу кровотечу Аутодермопластику опікових ран проводять за такими ж принципами, як і при термічних опіках. Абсцеси і міжтканинні флегмони розкривають, дренують і лікують за принципами загальної хірургії. Хворі після електроопіків, особливо кистей і нижніх кін-цівок, потребують тривалого реабілітаційного лікуван-ня, протезування після ампутацій, повторних відновних операцій тощо. Іноді вони втрачають професійну праце-здатність, навіть стають інвалідами.