Після перенесеної ешерихіозної інфекції утворюються антитіла тільки до того серовару ешерихій, який спричинив захворювання

Оскільки специфічні антитіла до ешерихій належать до класу IgM, імунітет нестійкий і триває.

Клінічна картина ешерихіозу різноманітна. Вона залежить від віку дитини, серовару ешерихій, стану преморбідного фону, зрілості іму-нологічної системи, нашарування інтеркурентних захворювань і ба-гатьох інших факторів.

Ешерихіозна інфекція у дітей раннього віку. Захворювання спри-чиняється ЕПКП. Інкубаційний період близько 5—8 днів. У новона-роджених і ослаблених дітей, а також у разі масивного інфікування інкубаційний період скорочується до 1—2 днів, у дітей 2—3 років збільшується до 2—3 тиж за умови інфікування малою дозою. Зах-ворювання починається достатньо гостро з підвищення температу-ри тіла, появи більш або менш вираженої інтоксикації, почастішан-ня випорожнень. За характером випорожнення водянисті, жовтого або оранжевого кольору, з домішками невеликої кількості прозоро-го слизу. Деколи хвороба розвивається поступово. Температура тіла в перші дні нормальна або субфебрильна, дисфункція кишечника наростає, з'являються зригування, блювання 1—2 рази на добу, ди-тина стає неспокійною, відмовляється від іжі. Усі клінічні симптоми посилюються і стають максимально вираженими вже на 5—7-й день захворювання.

Показниками особливої тяжкості при ешерихіозі в дітей ранньо-го віку є нейротоксикоз і токсикоз з дегідратацією. Нейротоксикоз зустрічається відносно рідко, розвивається в перші дні хвороби за рахунок ендотоксемп і характеризується симптомами ураження ЦНС, що швидко наростають. Токсикоз із дегідратацією — найчастіша форма прояву токсично-го стану при ешерихіозі в дітей раннього віку. Клінічно він прояв-ляється симптомами ураження центральної нервової та серцево-су-динної систем, а також розладами водно-електролітного обміну, які виражаються ознаками зневоднення. Залежно від типу дегідратації розрізняють ізотонічний, соледефіцитний і вододефіцитний типи зне-воднення

Ізотонічний тип зневоднення розвивається внаслідок пропорційної втрати води та електролітів. Соледефіцитне зневоднення виникає в дітей з тривалою дисфун-кцією кишечника, особливо внаслідок лікування кортикостероїдами і проведення неадекватної інфузійної терапії.

Вододефіцитне зневоднення проявляється значною спрагою, не-спокоєм, збудженням.

Ешерихіозна інфекція у дітей старшого віку. Захворювання спри-чиняється ЕІЕ і клінічний перебіг його "дизентерієподібний". Інку-баційний період триває 2—3 дні, іноді декілька годин. Хвороба починається гостро, з підвищення температури тіла, слабкості, болю в животі нападоподібного характеру. Через декілька годин, а деко-ли одночасно з підвищенням температури тіла з'являються часті рідкі випорожнення з домішками слизу, інколи крові. Симптоми інтокси-кації визначаються тільки в перші 1—2 дні. Під час об'єктивного ог-ляду загальний стан мало порушений, висока температура тіла ко-роткочасна (не більше 1—2 днів), у разі пальпації живота визнача-ються бурчання і болючість, спочатку по всьому кишечнику, а потім (після 2—3-го дня хвороби) переважно за ходом товстого кишечни-ка. Сигмовидна кишка пальпується як спазмований щільний болю-чий тяж. Відхідник стиснутий, тенезмів не буває. Випорожнення зви-чайно до 5 разів на добу, рідко до 10, з великою кількістю слизу та домішками крові.

Перебіг. Для ешерихіозів характерний гострий перебіг. Тривалість клінічних симптомів коливається від декількох днів до 1 міс. Ускладнення в основному пов'язані з нашаруванням ГРВІ і акти-візацією умовно патогенної флори. Часто зустрічається отит, пнев-монія, пієлонефрит.

Діагностика. Діагноз ешерихіозу ставлять на основі клінічних про-явів і даних лабораторного дослідження.

Диференціальна діагностика. Ешерихіоз у дітей раннього віку не-обхідно диференціювати з функціональними порушеннями харчуван-ня (проста диспепсія), а також із сальмонельозом, кишковою інфек-цією стафілококової етіології, вірусними діареями.

Лікування таке, як і за інших кишкових інфекцій. Обов'язковій госпіталізації підлягають діти з тяжкими та середньотяжкими формами захворювання, які потребують інфузійної терапії. Також гос-піталізуються діти з ускладненнями та супутніми захворюваннями.

Антибактеріальні препарати необхідно призначати хворим із тяж-кими та середньотяжкими формами інфекції. З антибактеріальних пре-паратів використовують поліміксин-М, невіграмон, бісептол, левомі-цетин.

Патогенетична терапія полягає в негайній детоксикації та віднов-ленні гемодинаміки шляхом регідратації та внутрішньовенної інфузії рідини, якої бракує, електролітів та інших компонентів. Регідратаційну терапію необхідно проводити з урахуванням виду токсикозу. За наявності ексикозу важливо також ураховувати ступінь його вираженості. При І—II ступені ексикозу призначають оральну регідратацію, яку проводять у два етапи. Протягом перших 6 год ліквідують водно-сольовий дефіцит

У подальшому проводять підтримувальну терапію з урахуванням добової потреби в рідині, солях і наступних втрат (кожні 6 год). У середньому об'єм рідини на цьому етапі складає 80—100 мл/кг на добу.

За тяжких форм ешерихіозу патогенетичне вип-равдано призначення преднізолону з розрахунку 2—3 мг/кг на добу або гідрокортизону 5—10 мг/кг на добу на період токсикозу протя-гом 3—5 днів.

Профілактика. суворе дотримання санітарно-гігієнічного режиму в по-логових будинках, відділеннях новонароджених, ясельних групах, бу-динках дитини. профілактичною метою можна використовувати специфічний бактеріо-фаг і бактерійні препарати типу лактобактерину і біфідумбактерину.

ХОЛЕРА (CHOLERA)

Холера (син. холера азіатська) - гостра особливо небезпечна інфек-ційна хвороба, спричиняється холерними вібріонами, характеризуєть-ся явищами тяжкого запалення кишечника зі швидким розвитком зневоднення внаслідок втрати рідини та електролітів, розладами гемодинаміки.

Етгологгя. Захворювання спричиняється двома самостійними збуд-никами холери — Vibrio choleare asiaticar та Vibrio El-Tor, які ма-ють вигляд зігнутої палички, грамнегативні з джгутиком біля одно-го з полюсів.

Сприйнятливість до холери висока. Спалахи частіше спостеріга-ються в теплі пори року (липень—вересень).

Патогенез г патологічна анатомія. Холерні вібріони потрап-ляють в організм через рот. У шлунку під дією соляної кислоти більшість холерних вібріонів гине, останні потрапляють в тонку кишку, де розмножуються, виділяють токсичні речовини порушується